У жовтні 2025 року міжнародна археологічна команда виявила в північній частині саудівської Нефудійської пустелі 62 кам’яні панелі з 176 наскельними гравюрами, що датуються періодом між 12 800 і 11 400 роками тому. Це відкриття значно змінює наше розуміння ранніх людських поселень у цьому регіоні, де раніше вважалося, що люди з’явилися лише близько 10 000 років тому.
Головними дослідниками проекту є Марія Гуаньнін з Інституту геоантропології Макса Планка в Німеччині, Фейсал аль-Джібрін від Саудівської комісії з археології та спадщини, а також Кері Шиптон з University College London. Всі роботи проводилися в рамках великого археологічного проєкту «Green Arabia», який фінансує Саудівська комісія з археології та спадщини.
Ці величезні гравюри зображують верблюдів, диких ослів, газелей, ібексів та навіть вимерлих турів. Деякі з них досягають розмірів до 3 метрів завдовжки та 2,5 метра заввишки. Вони були вирізьблені на високих скелях, часто в місцях, де художники не могли оглянути свою роботу з відстані, що свідчить про високий рівень майстерності та рішучості.
Дослідження включало використання сучасних методів: фотограмметрії, 3D-сканування та аналізу ерозійних шарів. Це дозволило відтворити послідовність створення зображень, відновити частково втрачений рисунок та точно датувати панелі.
Розташовані на південному заході пустелі Нефуд, ці панелі були виявлені у трьох раніше не досліджених районах: Джебель Арнаан, Джебель Млея та Джебель Місма. Вони простягаються на понад 30 кілометрів і містять понад 130 зображень великих тварин, а також 19 людських фігур, 4 обличчя або маски та 6 часткових гравюр.
Дослідження показали, що ці гравюри, ймовірно, виконували функцію своєрідних «дорогових знаків», вказуючи на місця з водою та шляхи міграції тварин. Це свідчить про глибоке розуміння навколишнього середовища та складну соціальну організацію ранніх пустельних спільнот.
Також було підтверджено, що в Нефудійській пустелі між 16 000 і 13 000 роками тому існували сезонні озера, що дозволяло людям та тваринам виживати в суворому кліматі. Знахідки, такі як кам’яні знаряддя, фрагменти кісток, вогнища, наконечники стріл, леза та намистини, свідчать про культурні зв’язки з Левантом.
Ці наскельні гравюри не лише є свідченням художнього вираження, але й відображають складну систему символічної комунікації та управління ландшафтом, яка допомагала людям адаптуватися до викликів пустельного середовища.
Цей археологічний комплекс вже розглядається як потенційний кандидат на внесення до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Завдяки цьому відкриттю наше розуміння ранньої історії людства на Аравійському півострові значно розширюється. Воно демонструє здатність людей пристосовуватися до змін клімату та складних умов середовища, використовуючи знання про навколишній ландшафт і символічні засоби передачі інформації.