Масове поховання римських солдатів у Осієку (Мурса) проливає світло на кризу III століття

Археологічні розкопки на території стародавнього римського міста Мурса, яке сьогодні відоме як Осієк у східній частині Хорватії, надали нове розуміння подій, що відбувалися під час Кризи III століття. У занедбаному колодязі було виявлено сім повних скелетів дорослих чоловіків. Їхня загибель датується серединою III століття нашої ери. Це відкриття, зроблене поблизу річки Драва, знову підкреслює виняткову стратегічну важливість Мурси в період, коли Римська імперія переживала глибоку системну кризу та нестабільність.

Дослідники схиляються до думки, що ці останки належать римським легіонерам, які полягли під час жорстокої битви при Мурсі у 260 році нашої ери. Аналіз місця поховання показав, що тіла були поспішно скинуті в колодязь, без дотримання будь-яких традиційних поховальних обрядів. Це свідчить про жорстоку розправу. На кістках чітко зафіксовані сліди серйозних бойових ушкоджень: травми від тупих предметів на лобі, переломи ребер та численні колото-різані рани.

Окрім травм, отриманих у бою, у всіх загиблих виявлено ознаки респіраторної інфекції. Цей факт вказує на вкрай важкі умови служби, в яких перебували воїни перед своєю смертю. Завдяки багатогранному науковому підходу вдалося отримати цінні відомості з цих останків. Ізотопний аналіз раціону харчування дозволив визначити дієту, типову для польового пайка того часу, підтверджуючи їхній військовий статус.

Генетичні дослідження, проведені в рамках цього проєкту, підтвердили значне етнічне різноманіття серед цих воїнів. Такий склад повністю відповідає історичним даним про формування пізньоримських армій, які часто включали представників різних народів, таких як сармати, сакси та галли. Генетична картина ясно демонструє відсутність спадкового зв’язку з місцевим населенням, що підтверджує, що ці легіонери були прибульцями з різних куточків імперії.

Події 260 року нерозривно пов’язані з боротьбою за імператорську владу між Галлієном та узурпатором Інгенусом. Існує обґрунтоване припущення, що загиблі були прихильниками Інгенуса, яких стратили за наказом Галлієна. Історичні джерела свідчать, що Галлієн не виявляв милосердя до переможених супротивників. Датування знахідки, яке ґрунтується на монеті, викарбуваній у 251 році н. е., та радіовуглецевому аналізі, допомагає пролити світло на малодосліджені сторінки військової історії в провінції Паннонія.

Вивчення цих останків є чимось більшим, ніж просто фіксація факту загибелі. Це можливість усвідомити, як особистий вибір та конфлікти на рівні окремих людей і правителів формують історичний процес. Різнорідне походження цих семи життів, об’єднаних спільною трагічною долею на полі бою, слугує суворим нагадуванням про людську ціну системного збою та розпаду в імперії.