Масштабне археологічне дослідження пролило світло на походження Карнакського храмового комплексу, найважливішого релігійного центру стародавнього Єгипту. Результати свідчать про те, що розташування храму може бути безпосередньо пов'язане з давньоєгипетською міфологією творення, а саме з концепцією первісного пагорба, що піднімається з вод хаосу. Дослідження, опубліковане в журналі Antiquity 6 жовтня 2025 року, реконструює трансформацію району Карнака протягом понад 3000 років.
Команда вчених з Університету Саутгемптона (Велика Британія) та Уппсальського університету (Швеція) проаналізувала 61 зразок осадових кернів та тисяч фрагментів кераміки, зібраних на території храму та навколо нього. Це дозволило ідентифікувати, як річкова система формувала та розширювала цю священну територію в різні періоди. Дослідження показало, що найраніші поселення в Карнаці, ймовірно, належать до епохи Стародавнього царства (приблизно 2591–2152 рр. до н.е.). За словами доктора Бена Пеннінгтона, одного з керівників дослідження, місце Карнакського храму спочатку було островом, утвореним між двома рукавами стародавнього Нілу. Глибокі канали на заході та сході створювали підвищену ділянку землі на висоті близько 72 метрів над рівнем моря, яка стала першою основою для поселення та будівництва храму.
Дані про відкладення свідчать, що до приблизно 2520 року до н.е. (±420 років) ця територія часто затоплювалася і була непридатна для тривалого проживання. Керамічні знахідки вказують на те, що поселення та будівництво розпочалися лише в період Стародавнього царства (близько 2300-1980 рр. до н.е.). Доктор Крістіан Стрьютт з Університету Саутгемптона зазначив, що нові докази допомогли уточнити найдавніші дати поселення та будівництва Карнака, які тривалий час обговорювалися. З часом русла річок зміщувалися та замулювалися, створюючи більше простору для розширення храмового комплексу.
Важливим відкриттям стало те, що східний рукав Нілу, існування якого раніше лише припускалося, виявився ширшим (до 500 метрів) і більш вираженим, ніж західний, якому приділялося більше уваги. Дослідник Домінік Баркер додав, що саме ці водні потоки вплинули на розвиток храму, оскільки стародавні єгиптяни використовували замулені русла для зведення нових споруд. В одному з ділянок команда виявила сліди навмисного засипання західного каналу: близько 1540 року до н.е. будівельники спеціально додали 3,6 метра піску, щоб прискорити процес його заповнення та зміцнити територію. Це відкриття також виявило помітний зв'язок між розташуванням храму та єгипетською міфологією творення.
Додаткові люмінесцентні датування та аналіз опадів, взятих з глибини до 11,65 метра, підтвердили вік та послідовність зміни річкових систем. У деяких кернах були знайдені органічні залишки та мікроскопічні частинки, що вказують на періоди паводків та висихання, що допомогло створити точну хронологію формування ландшафту.
Стародавні тексти Стародавнього царства описують бога-творця, що з'являється як пагорб, що піднімається з «первісних вод» – символу космічного народження. Доктор Пеннінгтон зазначив, що острів, на якому був збудований Карнак, був найвищою точкою землі, оточеною водою в цій місцевості. Це ідеально відображало образ «пагорба творення», що виникає з хаосу, і, ймовірно, був причиною вибору цього місця для бога Ра-Амона. До Середнього царства (близько 1980-1760 рр. до н.е.) ця концепція була ще більше закріплена, оскільки храм будувався на землі, що з'являлася після відступу паводкових вод, створюючи яскравий образ «першої землі», що піднімається з первісного океану.
Дослідницька група наразі проводить обстеження всієї заплави навколо Луксора, щоб зрозуміти, як ландшафт і гідрологія сприяли формуванню стародавнього релігійного центру Фіви. Це відкриття не тільки пояснює процес формування Карнакського храму, але й пропонує нове розуміння взаємозв'язку між людьми та природним середовищем в історії стародавнього Єгипту.