Генетичний код вірності: Як варіації гена AVPR1A формують людські стосунки

Наукові дослідження невпинно поглиблюють наше розуміння біологічних засад людських прив’язаностей. У цьому контексті генетичні фактори відіграють важливу роль, впливаючи на схильність індивіда до моногамних стосунків або ж, навпаки, до невірності та мінливості у партнерстві.

Центральне місце в цих пошуках посідає варіативність гена AVPR1A. Цей ген відповідає за кодування рецептора гормону вазопресину. Вазопресин є надзвичайно важливим для встановлення соціальних зв’язків та формування прив’язаності, подібно до рецептора окситоцину (OXTR). Його дія пов’язана з низкою поведінкових проявів, зокрема з утворенням стійких парних зв’язків та збереженням подружньої вірності.

Вчені з Каролінського інституту у Швеції провели дослідження, яке виявило прямий зв’язок між довжиною певного сегмента гена AVPR1A та ступенем прив’язаності у чоловіків. Було чітко встановлено: чоловіки, які є носіями довшої версії цього генетичного маркера, виявляли значну схильність до моногамії. На противагу цьому, спостереження показали, що більш короткі алелі корелювали зі складнощами у підтримці тривалих і стабільних стосунків. Ці результати мають відповідники у світі тварин, що значно розширює наше розуміння цього феномену.

Для глибшого вивчення механізмів вчені звернулися до гризунів, а саме до польових мишей (полівок). Степні полівки відомі своєю вираженою моногамією: вони створюють міцні пари на все життя, а самці беруть активну участь у догляді за потомством. Натомість, їхні «вітрогонні» гірські родичі не формують сталих зв’язків. Дослідження показало, що вірні степні полівки мають довшу версію гена AVPR1A, тоді як у полігамних гірських полівок домінує коротка версія. Експериментальне втручання підтвердило цей зв’язок: якщо вірній полівці вводили «короткий» варіант гена, це призводило до більш незалежної та сексуально активної поведінки. І навпаки, інкорпорація «довгого» варіанта гена у геном полігамної полівки викликала прояви прив’язаності до партнера.

Вазопресин, який часто називають «хімічною речовиною моногамії», стимулює захисну поведінку та турботу, зміцнюючи таким чином емоційний зв’язок. Хоча біологічні докази переконливо свідчать про вплив генетичної архітектури на вибір партнера та поведінкову модель у парі, важливо пам’ятати, що це лише один із численних чинників. Людський досвід стосунків — це складний сплав внутрішніх установок, засвоєних поведінкових моделей та свідомого вибору. Генетична схильність окреслює певний потенційний ландшафт, але саме особисті цінності та щоденні рішення визначають траєкторію розвитку стосунків. Наприклад, дослідження, проведені на якутській популяції, продемонстрували, що носії коротких алелей (SS-генотипи) мають вищі показники за такими рисами, як «пошук новизни» та «залежність від винагороди», порівняно з носіями довгих алелей (LL-генотипи). Це яскраво підкреслює модулюючий вплив генетичних варіацій на індивідуальні поведінкові відмінності.