Вперше в історії астрономічних досліджень вчені отримали пряме радіозображення, яке зафіксувало «танець» двох надмасивних чорних дір, що обертаються по орбіті у центрі віддаленого квазара OJ 287. Цей дивовижний космічний феномен, розташований на відстані приблизно п'яти мільярдів світлових років від Землі, став вагомим візуальним підтвердженням теоретичних моделей, які протягом десятиліть лише натякали на існування подібних бінарних систем. Це відкриття, оприлюднене на сторінках авторитетного видання The Astrophysical Journal, знаменує перехід від суто умоглядних припущень до наочного, відчутного доказу.
Квазар OJ 287, що вирізняється винятковою яскравістю і доступний для спостереження навіть аматорам з приватними телескопами, тривалий час залишався загадкою через свій чіткий 12-річний цикл зміни світності. Ця періодичність, яку фіксували ще з XIX століття, виявилася ключем, що підказав науковцям про присутність другої, меншої за масою чорної діри, яка здійснює оберт навколо домінуючого об'єкта. Гіпотеза про подвійну систему, вперше висунута у 1980-х роках, отримала своє візуальне втілення завдяки міжнародній співпраці, зокрема за участі російського космічного радіотелескопа «Радиоастрон», встановленого на борту апарату «Спектр-Р».
Отримане зображення має безпрецедентну роздільну здатність, яка приблизно у 100 000 разів перевершує можливості стандартних оптичних телескопів, і дозволило не лише ідентифікувати об'єкти, але й простежити їхню динаміку. Основний, більш масивний компонент системи має колосальну масу, що оцінюється приблизно у 18 мільярдів сонячних мас. Його супутник, значно менший, володіє масою близько 150 мільйонів сонячних мас. Хоча самі чорні діри залишаються невидимими, їхню присутність видають потужні радіовипромінюючі струмені — джети. Особливу увагу привернув джет, що виходить від меншої чорної діри: він виглядає викривленим, ніби «хвіст, що виляє», що є прямим наслідком її орбітального руху навколо більшого партнера.
Цей унікальний ефект дозволяє дослідникам, серед яких Маурі Валтонен з Університету Турку, не просто констатувати факт існування пари, а й істотно уточнити динамічну модель цієї системи. Ба більше, аналіз архівних даних «Радиоастрона» за 2014 рік дав змогу виявити сигнал, що походить від меншої діри. Це досягнення порівнюють зі спробою розгледіти монету на поверхні Місяця, настільки воно складне. Дане спостереження відкриває нову сторінку у вивченні еволюції ядер галактик, де злиття таких гігантів є ключовим процесом їхнього зростання. Вчені з нетерпінням очікують, що вже у 2030-х роках орбітальний рух знову виведе джет меншої чорної діри на лінію прямої видимості, надаючи нові можливості для детального дослідження цієї монументальної космічної взаємодії.