Нові наукові дані, оприлюднені нещодавно, проливають світло на те, як глибинні води Антарктики вже переживали цикл задухи та подальшого відновлення. Це відкриття має вирішальне значення для розуміння того, як сучасне глобальне потепління може вплинути на життєво важливі океанічні процеси, зокрема на циркуляцію та насичення киснем. Дослідження, опубліковане у фаховому журналі Nature Communications у 2025 році, чітко продемонструвало, що під час давнього міжльодовикового періоду, який відбувся приблизно 426 000 років тому, донні води Антарктики зазнали значних подій деоксигенації, тобто критичної втрати розчиненого кисню.
Для встановлення цих історичних змін у хімічному складі океану було проведено детальний аналіз автогенного урану (aU). Цей елемент є надійним геохімічним індикатором умов з низьким вмістом кисню, оскільки він ефективно накопичується в осадових породах лише за гіпоксичних умов. Аналіз здійснювався у глибоководних кернах, видобутих у районі IODP U1540, розташованому в південній частині Тихого океану. Вчені зафіксували аномально високі концентрації цього елемента, що є прямим хімічним свідченням різкого зниження вмісту кисню у воді на значних глибинах. Накопичення aU в осадових породах чітко вказує на те, що океанські глибини тоді страждали від тривалої задухи.
Ці періоди критичної втрати кисню, які загрожували морському життю, збіглися в часі з екстремальними кліматичними умовами. Зокрема, було встановлено, що тоді температура донних вод була приблизно на 1 °C вищою за сучасні показники, що свідчить про значне потепління. Крім того, глобальний рівень Світового океану був значно вищим — на цілих 13 метрів вищим, ніж сьогодні. Це співвідношення підкреслює тісний зв'язок між потеплінням, масовим таненням льоду та подальшими катастрофічними змінами в океанічній хімії та гідродинаміці.
Дослідники дійшли висновку, що ключовим фактором, який спричинив перебудову океанських течій та подальше збіднення киснем глибинних шарів океану, стало масове відступ Західно-Антарктичного льодовикового щита (ЗАЛЩ) у той давній теплий період. Коли величезні обсяги прісної води потрапляли в океан, це порушувало процес формування щільних, насичених киснем донних вод, які зазвичай опускаються і циркулюють по всьому світу. Цей приплив прісної води ефективно «запечатав» глибинні шари, створивши стабільний, менш щільний верхній шар, що перешкоджало природному провітрюванню глибин і призвело до їхнього знекиснення.
Цей історичний процес наочно демонструє надзвичайну чутливість антарктичного крижаного континенту до глобального потепління. Зміна циркуляції, спричинена таненням льоду, має далекосяжні наслідки для всієї планетарної екосистеми, оскільки глибинні океанські води є ключовим елементом у регулюванні клімату Землі. Вчені наголошують, що подібні катастрофічні події можуть повторитися в майбутньому, і це не просто гіпотеза, а реальна загроза, враховуючи поточні темпи потепління. В умовах нинішнього стрімкого зростання температур і прискореного танення льодовиків, порушення глибинної циркуляції може змінити «дихання» океанів та кліматичний ритм планети на тисячоліття вперед, впливаючи на морське життя, вуглецевий цикл та глобальний теплообмін.
Отримані результати слугують важливим попередженням для сучасної науки. Автори наукової роботи підкреслюють важливість цих знахідок для сучасної кліматології, зазначаючи: «Глибини океану пам’ятають усе. І коли лід відступає, вода починає говорити». Це потужне нагадування про те, що минуле є прологом до майбутнього, особливо коли йдеться про крихку рівновагу кліматичної системи Землі та необхідність враховувати антарктичний фактор у моделях прогнозування наслідків зміни клімату.