Косатки-риболови використовують дельфінів як акустичних «дозорців»: відкриття біля берегів Британської Колумбії

Сенсаційні нові дані, зібрані поблизу узбережжя Британської Колумбії, розкривають несподіваний приклад міжвидової взаємодії. Північні косатки-резиденти (Orcinus orca), які спеціалізуються на полюванні на великого лосося, виявилися здатними використовувати тихоокеанських білобочок як акустичних помічників. Результати цього дослідження, опубліковані в журналі Scientific Reports, змушують переглянути традиційне уявлення про хижаків як виключно конкурентів, натомість пропонуючи модель взаємовигідного партнерства.

Команда науковців, що складалася з фахівців Університету Британської Колумбії (UBC), Далхаузі, Лейбніц-інституту та Інституту Хакай, зафіксувала, як косатки слідують за дельфінами під час їхніх занурень у пошуках їжі. Детальний аналіз показав, що косатки свідомо приглушують власну ехолокацію, фактично «прислухаючись» до клацань білобочок, аби точніше визначити місцезнаходження чавичі — їхнього головного об’єкта полювання. Для збору цієї інформації використовувалися дрони та спеціальні біологери, закріплені на присосках, які фіксували тривимірне переміщення, акустичні дані та профіль занурень на глибину понад 30 метрів.

Польові спостереження, проведені влітку 2019 та 2020 років у водах протоки Джонстона та протоки Королеви Шарлотти, зафіксували 258 випадків, коли білобочки рухалися поруч із поміченими косатками. Дельфіни, які зазвичай полюють на меншу рибу, як-от оселедець, і не здатні проковтнути великого лосося цілком, у цих ситуаціях діяли як активні переслідувачі чавичі — риби, яка може сягати майже метра завдовжки. Косатки отримували перевагу у виявленні великої здобичі на глибині, а потім, як було зафіксовано щонайменше у восьми епізодах, насолоджувалися спільним бенкетом: після того, як рибу розривали на поверхні, дельфіни одразу ж підбирали рештки та луску.

На думку дослідників, вигода для дельфінів не обмежується лише додатковим харчуванням. Білобочки часто стають здобиччю транзитних (м’ясоїдних) косаток, які мешкають у тих самих районах. Північні резиденти, навпаки, зазвичай уникають контактів із такими групами. Таким чином, союз із косатками-риболовами може забезпечувати дельфінам додатковий захист: у жодному з проведених спостережень не було зафіксовано жодного акту агресії з боку північних резидентів. Це переконливо підтверджує теорію про співпрацю, а не про те, що дельфіни є просто «набридливими паразитами», які викрадають їжу.

Мудрість, захована в акустиці

На технічному рівні це виглядає як рідкісна форма кооперативного пошуку їжі між видами. Проте, якщо подивитися ширше, відкривається інший, глибший рівень розуміння.

Ми бачимо, що:

• види, яких ми звикли вважати «жорстокими хижаками», здатні формувати витончені, непередбачувані альянси;

Якщо уявити нашу планету як великий оркестр, це відкриття додає до партитури ще один важливий рядок: океан здатний не лише видавати звуки, але й уважно слухати, щоб різні голоси ставали не перешкодою, а підсиленням один одного.

Це нагадує слова Моцарта про те, що «музика міститься не в нотах, а між ними» — у взаємозв’язках звуків, у просторі, який вони залишають одне для одного, створюючи живу, динамічну форму.

Косатки та дельфіни демонструють, що в океані, як і в житті, найважливіше відбувається не лише в гучних криках і клацаннях, а в здатності одного виду іноді приглушити власний голос, аби почути іншого — і разом знайти правильний шлях у глибині.

Ехолокація моря та ехолокація свідомості

В основі ехолокації лежить елегантний принцип: звук виходить від тебе, оминає простір, тіла та межі, а потім повертається до тебе вже як інформація про навколишній світ і твоє місце в ньому.

Дельфін посилає імпульс, хвиля відбивається від риби, дна чи льоду, і за цим відбитим сигналом він фактично «бачить» оточення у темряві.

Якщо трохи змінити перспективу, ми робимо щось подібне, використовуючи інші хвилі. Наш власний стан постійно випромінюється назовні:

• як ми говоримо;

Це також своєрідний імпульс, який сканує оточення: люди відповідають нам словами, жестами чи мовчанням, і саме за цим відгуком ми розуміємо, де зараз безпечно, де стосунки тісні, а де можна вільно дихати.

Простими словами, ехолокація — це не лише про гідролокатор. Це про те, як будь-який живий центр перевіряє світ на резонанс, і за поверненим сигналом усвідомлює, хто він і яке його місце у загальній картині.

Косатки у цьому дослідженні зменшують свій шум, щоб почути дельфінів. Ми можемо застосувати цю мудрість і у власному житті: іноді варто прибрати внутрішній гул, аби справді почути, як реагує світ — і яка «частота» повертається до нас, коли ми звучимо щиро і по-справжньому.