Екстремальні температурні коливання спричиняють асиметричний місячний пиловий покрив, виявило нове дослідження

Планетарні вчені пролили світло на динамічний процес, що формує найближче оточення Місяця: утворення асиметричної хмари пилу, яка огортає небесне тіло. Нове дослідження, оприлюднене у виданні *Journal of Geophysical Research: Planets*, пояснює цю нерівномірність розподілу піднятого місячного пилу безпосередньо різким термічним контрастом між освітленою Сонцем і затіненою півкулями Місяця. Найбільша концентрація пилу спостерігається саме на тій стороні, яка постійно звернена до нашого світила.

Поверхня Місяця вкрита тонким шаром реголіту, який постійно збурюється щоденним бомбардуванням мікрометеороїдами. Хоча раніше існували припущення, що нерівномірність пилової оболонки пов’язана зі шляхами падіння конкретних метеороїдних потоків, які влучають у денну сторону, поточне дослідження переносить акцент на значний термічний градієнт, що існує на місячному ландшафті. Денні температури значно перевищують ті, що фіксуються на Землі, тоді як нічна сторона занурюється до крижаних мінімумів, які в чотири рази холодніші за середню температуру Антарктиди. Ця різниця створює приголомшливу варіацію у 285 градусів Цельсія між двома крайніми точками.

Для моделювання падіння мікрометеороїдів науковці використовували дві чіткі температурні позначки, що представляють середні умови: 112 градусів Цельсія для місячного дня та мінус 183 градуси Цельсія для ночі. Симуляції виявили критичну залежність між щільністю поверхні та викидом пилу. Удари по більш щільних ділянках, де присутні більші валуни, генерують потужніший шлейф. Це дає підстави припускати, що щільність місячної кори може бути картографована шляхом спостереження за цими пиловими утвореннями. Найважливіше відкриття полягає в тому, що удари метеороїдів по денній стороні призводять до викиду на 6–8 відсотків більше частинок, ніж ті, що відбуваються вночі.

Інтенсивне тепло місячного дня забезпечує необхідну енергію для виникнення цієї диспропорції. Пил, що утворюється в таких екстремальних умовах, несе достатню кінетичну енергію, щоб піднятися на орбітальні висоти, які сягають кількох кілометрів над поверхнею. Саме це і створює спостережуваний надлишок на стороні, зверненій до Сонця. Це явище пропонує новий погляд на динаміку місячної поверхні та має значні наслідки для майбутніх космічних ініціатив за межами Землі.

Розуміння механізмів функціонування цієї пилової хмари тепер розглядається як обов’язковий етап для забезпечення сталої життєздатності операцій у навколомісячному просторі (cislunar space). Постійна взаємодія між сонячною енергією та поверхневим матеріалом диктує експлуатаційні виклики для будь-якого апарату, що перетинає орбіту Місяця або знаходиться на ній. Демонструючи проактивну міжнародну співпрацю, Китай ініціював переговори з NASA щодо встановлення протоколів, спрямованих на зменшення потенційної небезпеки орбітального сміття, що виникає внаслідок цих поверхневих взаємодій. Це підкреслює єдиний підхід до управління спільним космічним доменом.