Аналіз звуку «Біо-Качка»: Виявлено скоординоване підводне спілкування у водах Південного океану

Нещодавній архівний аналіз, завершений наприкінці 2024 року, розкрив дивовижну природу аномального звуку, відомого як «Біо-Качка». Цей сигнал, що фіксувався в антарктичних водах ще з 1960-х років, тепер демонструє високоорганізований, почерговий патерн, який дуже нагадує діалог. Протягом майже шістьох десятиліть цей повторюваний сигнал був однією з найбільших акустичних таємниць Південного океану. Спочатку дослідники припускали, що джерело може бути антропогенним, наприклад, пов'язаним із підводними човнами. Однак складність і регулярність патерну змусили науковців шукати саме біологічне походження цієї загадкової акустики.

Сучасні акустичні системи, оснащені антенами, зафіксували наявність кількох джерел, розташованих на значних відстанях одне від одного. Ключовим відкриттям стало те, що один із джерел випромінював сигнал, тоді як інші залишалися у повній тиші, чекаючи на його завершення. Це переконливо вказує на скоординовану форму спілкування. Дослідник Росс Чепмен з Університету Вікторії, який працював з цими даними з 1986 року, підкреслив: «Найбільше вразило те, що коли один учасник говорив, інші мовчали, немов уважно слухали». Це спостереження, представлене на 187-му засіданні Акустичного товариства Америки (ASA) у листопаді 2024 року, стало першим вагомим доказом того, що ці звуки можуть бути формою розмови між особинами. Вчені змогли ідентифікувати щонайменше чотири окремі «мовці», які генерували цей звук у різних точках океану.

Хоча основною гіпотезою залишається антарктичний малий смугач (Balaenoptera bonaerensis), адже ще у 2014 році вчені, зокрема Деніз Ріш із NOAA, надали переконливі докази на основі даних з акустичних реєстраторів, прикріплених до китів у лютому 2013 року, це складне акустичне явище додає новий шар інтриги до глибоководної біології станом на початок 2026 року. Встановлення антарктичного малого смугача як джерела звуку має вирішальне значення. Це дозволяє точніше оцінити сезонну частоту появи, міграційні маршрути та загальну чисельність цих китів, оскільки акустичні дослідження є значно економічнішими, ніж традиційні візуальні спостереження.

Сам звук «Біо-Качка» має частотний діапазон від 60 Гц до 100 Гц, з гармоніками, що сягають 1 кГц, а інтервал між окремими імпульсами становить від 1,6 до 3,1 секунди. Раніше існувало припущення, що ці звуки можуть бути пов'язані з навігацією у зонах щільного льоду. Однак їхнє виявлення у нижчих широтах, де лід відсутній, наприклад, поблизу узбережжя Намібії та в Каньйоні Перт, повністю спростувало цю теорію. Подальші дослідження, зокрема проведені у 2020 році, продовжили класифікацію цих вокалізацій, виокремивши типи C та D.

Публікація у журналі Biology Letters кардинально змінює наше розуміння вокалізації антарктичних малих смугачів. Виявилося, що вони видають не лише відомі «буїнги», а й ці ритмічні імпульси. Хоча тепер джерело звуку, ймовірно, ідентифіковано, його справжня функція залишається предметом пильних наукових пошуків. Серед гіпотез розглядається роль у процесі спарювання, оскільки піки акустичної активності збігалися з їхнім шлюбним сезоном у нижчих широтах. Це відкриття свідчить, що підводний світ Антарктики приховує ще багато таємниць, які чекають на своє розкриття.