Нескорені голоси Франції: як окситанська, галло та баскська мови протистоять забуттю

У найвіддаленіших куточках Франції продовжують лунати голоси предків, закарбовані у рідних говірках, які, здавалося б, мали давно відійти у небуття. Ці мови є не просто архаїчним набором слів, а живими свідченнями іншого світосприйняття та історичного досвіду. Їхня дивовижна стійкість розкриває нові, несподівані грані розуміння культурного ландшафту країни. Наприклад, у департаменті Ар'єж, у містечку Сарá, досі можна почути діалект лангедоку, що є частиною великої окситанської мови, яка колись домінувала на всьому Півдні Франції. Мірей, якій зараз 68 років, згадує, як їй доводилося вивчати цю говірку потайки. Це було необхідно, оскільки до середини XX століття республіканська політика «галлізації» була надзвичайно суворою: дітей, яких помічали за використанням регіональних наріч, піддавали покаранням.

Окситанська мова, що належить до галло-романської або окситано-романської підгрупи, сьогодні має у Франції статус мови, що активно заохочується до вивчення та використання. Однак її повне офіційне визнання на державному рівні досі залишається предметом гострих політичних та суспільних суперечок. Водночас, на північному заході країни, у глибинці Бретані, зберігається галло — мова, яка має виразно латинське коріння, на відміну від місцевої кельтської бретонської. Жан-Ів, якому 82 роки, з особливою теплотою пригадує, що в його дитинстві тут усі мешканці розмовляли галло, використовуючи характерне «бонжу» [bõʒu] замість стандартного «бонжур». На жаль, ЮНЕСКО класифікує галло як мову, що перебуває під серйозною загрозою зникнення. За найсвіжішими оцінками, активних носіїв залишилося менше 30 000 осіб, хоча для її передачі з'являються спеціалізовані майстер-класи.

В Альпійських долинах, що охоплюють історичні регіони Савойя та Дофіне, асиміляційним процесам чинить опір франкопровансальська, або арпітанська, мова. У ній дивовижним чином переплітаються лінгвістичні впливи латини, французької та італійської мов. Люсьєн, 75 років, стверджує, що для місцевих жителів це не просто діалект, а «патуа» — їхня власна, самобутня мова, яка не є ні французькою, ні італійською. Франкопровансальську часто розглядають як своєрідний лінгвістичний місток, що займає проміжне положення між французькою та окситанською мовами.

Абсолютно осібно в цьому лінгвістичному ландшафті стоїть баскська мова, або Еускара. Її унікальність полягає в тому, що її коріння сягає глибокої докельтської епохи, що робить її однією з найдавніших живих мов Європи. Баски розмовляють ізольованою мовою, яка не має жодних доведених споріднених зв’язків з іншими європейськими мовами. На території Франції баскська мова переживає помітний підйом і налічує близько 50 000 носіїв. Цей ренесанс став можливим завдяки створенню шкіл повного занурення, відомих як ікастолак, та активній мобілізації місцевих громад, що розпочалася ще з 1980-х років.

Маялен, 34-річна інструкторка з Аспаррена, підтверджує, що для басків їхня мова — це значно більше, ніж просто засіб спілкування; це є основою їхньої ідентичності. Приємно відзначити, що молоді покоління також активно долучаються до процесу відродження. Наприклад, на Корсиці підлітки запустили власний YouTube-канал, де спілкуються виключно корсиканською. Лінгвістка Леа Маршан з Університету Страсбурга підсумовує, що втрата цих мов означає втрату не просто лексикону, а й цілого способу бачення та осмислення світу. Вона наголошує, що стійкість цих ідіомів є яскравим проявом внутрішньої сили, яка прагне збереження та різноманітності форм культурного вираження.