Світові демографічні процеси свідчать про прискорене зниження коефіцієнта народжуваності, що неминуче спричинить глибокі структурні зміни у світі до 2050 та 2100 років. Цей феномен охоплює як економічно розвинені держави, так і країни, що розвиваються, вимагаючи кардинального перегляду усталених соціально-економічних моделей. Протягом останніх шести десятиліть показник народжуваності у світі стабільно тримається нижче критичного рівня, необхідного для простого відтворення населення, який становить 2,1 дитини на жінку (сумарний коефіцієнт фертильності).
Європейський континент перебуває в епіцентрі цієї трансформації. Вже до 2025 року низка європейських країн, серед яких Франція, Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Сербія, Чорногорія, Болгарія та Молдова, демонструють показники, які є недостатніми для підтримки поточної чисельності населення. У червні 2025 року Ілон Маск висловив занепокоєння, що Європа може зіткнутися з початком стійкого скорочення населення, якщо рівень народжуваності не повернеться до позначки відтворення.
Подібна, хоча й дещо інша, ситуація спостерігається і в інших великих економіках. У Сполучених Штатах Америки того ж року зафіксовано коефіцієнт 1,7, що вже означає демографічний дефіцит, якщо не брати до уваги міграційні потоки. Однак найбільш різке падіння зафіксовано в Китаї, де сумарний коефіцієнт народжуваності опустився до критичної позначки 1,2. Ці цифри підкреслюють глобальний характер проблеми.
Наслідки цього зсуву особливо відчутні у Південній Європі, де до 2100 року прогнозується скорочення чисельності населення на 26% у певних регіонах. Такі зміни неминуче створять значний тиск на державні соціальні системи. Збільшення частки літнього населення призведе до необхідності підвищення пенсійного віку, який, ймовірно, перевищить 65 років, що є прямим наслідком зміни вікової структури.
Масштабність цієї тенденції підтверджує дослідження, оприлюднене у фаховому журналі «The Lancet» у 2024 році. Згідно з цими даними, до 2050 року третина країн світу зіткнеться зі зменшенням кількості мешканців, а до 2100 року ця цифра зросте майже до тотальних 97% держав. Проте цей демографічний зсув має виражену контрастну сторону: поки розвинені країни стрімко старіють, регіон Субсахарської Африки очікує бурхливий приріст населення. Ця глобальна дихотомія ставить перед світовою спільнотою складні питання щодо справедливого розподілу ресурсів та створення умов для гармонійного співіснування різних демографічних ландшафтів.
Експерти наголошують, що для пом'якшення негативних наслідків необхідна ретельно скоординована міжнародна політика. Вона має охоплювати ключові аспекти, такі як міграція, освіта та соціальна підтримка, щоб забезпечити максимально плавний перехід до нової демографічної реальності. Розуміння цих взаємозв'язків дає змогу розглядати поточні виклики не лише як загрози, але і як можливість для формування більш стійких та взаємопов’язаних глобальних структур у майбутньому.