Масштабні протести в Данії та Гренландії: відповідь на територіальні претензії США

У суботу, 17 січня 2026 року, Королівство Данія та Гренландія опинилися в епіцентрі масштабних народних протестів. Хвиля невдоволення прокотилася найбільшими містами, включаючи Копенгаген, Орхус, Ольборг та Оденсе, а також столицю Гренландії — Нуук. Тисячі демонстрантів вийшли на вулиці, щоб висловити рішучий протест проти заяв президента США Дональда Трампа щодо встановлення американського контролю над островом. Головним гаслом акцій став заклик «Руки геть від Гренландії», що став прямою відповіддю на геополітичні амбіції Вашингтона.

Причиною нового витку напруженості стало відновлення інтересу Дональда Трампа до цієї території, що обґрунтовується міркуваннями національної безпеки США. Ключовим елементом стратегії є проект протиракетної оборони «Золотий купол». За розрахунками Бюджетного управління Конгресу, лише космічний компонент цієї ініціативи може вимагати колосальних інвестицій у розмірі до 524 мільярдів доларів. Хоча ідея купівлі острова вперше прозвучала ще у 2019 році, її повернення до порядку денного спровокувало гострі дискусії про суверенітет та невід’ємне право гренландського народу на самовизначення.

У Копенгагені центром протестного руху стала Ратушна площа, де відбувся багатотисячний мітинг. Мер міста Сіссе Марі Веллінг, звертаючись до присутніх, підкреслила, що Гренландія не є товаром, який можна купити чи продати. Після завершення виступів колона демонстрантів вирушила до посольства Сполучених Штатів, скандуючи корінну назву острова — «Калаалліт Нунаат!». Пауль Йогансен, представник ініціативи «Руки геть від Калаалліт Нунаат», охарактеризував ці протести як боротьбу не лише за майбутнє острова, а й за стабільність усього світового порядку.

Геополітична ситуація значно загострилася після зустрічі, що відбулася 14 січня за участю віце-президента США Джеймса Девіда Венса, держсекретаря Марка Рубіо, міністра закордонних справ Данії Ларса Лекке Расмуссена та очільниці МЗС Гренландії Вівіан Мотцфельдт. Переговори завершилися безрезультатно, виявивши глибокі розбіжності між сторонами. Вже 15 січня до Гренландії прибула дослідницька група «Arctic Endurance», до складу якої увійшли військові експерти з Франції, Швеції та Норвегії. Їхньою метою є оцінка варіантів військової співпраці на тлі російських загроз. При цьому генерал-майор данської армії Серен Андерсен зауважив, що потенційна небезпека з боку Росії залишається пріоритетнішою за будь-яку гіпотетичну агресію з боку США.

Прем’єр-міністр Гренландії Єнс Фредерік Нільсен публічно відкинув амбіції Трампа, заявивши, що у разі необхідності вибору між США та Данією, острів збереже вірність Копенгагену. Цю позицію підтримав і американський сенатор-демократ Кріс Кунс, який нагадав, що Гренландія є невід’ємною частиною Данії та союзником по НАТО, закликавши припинити будь-які обговорення її анексії. Попри це, Вашингтон продовжує тиск, вбачаючи в арктичному регіоні стратегічний плацдарм для стримування Росії та Китаю, а також доступ до багатих природних ресурсів. Проте соціологічні опитування свідчать про непохитність місцевих жителів: 85% населення Гренландії виступають категорично проти приєднання до Сполучених Штатів.

На тлі ескалації риторики, 17 січня Дональд Трамп оголосив про запровадження 10-відсоткових мит на товари з низки європейських країн, включаючи Данію, Норвегію, Швецію, Францію, Німеччину, Велику Британію, Нідерланди та Фінляндію. Ці заходи набудуть чинності 1 лютого 2026 року, якщо угоду щодо Гренландії не буде досягнуто. З 1 червня 2026 року тариф планується підвищити до 25%. Президент США заявив, що економічний тиск триватиме до «повного та остаточного викупу» території. Водночас у Конгресі США було представлено «Закон про анексію та державність Гренландії», хоча його ухвалення Сенатом вважається малоймовірним. Ця ситуація створює безпрецедентне навантаження на фундамент альянсу НАТО, де одна держава-член фактично зазіхає на територіальну цілісність іншої.