США посилюють військову присутність біля берегів Ірану на тлі ядерної кризи та внутрішніх заворушень

У п'ятницю, 30 січня 2026 року, офіційний Вашингтон оголосив про масштабне нарощування своїх збройних сил у безпосередній близькості до кордонів Ісламської Республіки Іран. Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп публічно підтвердив розгортання потужного військово-морського угруповання, підкресливши, що за своєю чисельністю та вогневою міццю воно значно перевершує контингент, який раніше був зосереджений біля узбережжя Венесуели. Це стратегічне рішення стало відповіддю на посилення вимог Білого дому до Тегерана щодо припинення ядерних розробок та зміни внутрішньополітичного курсу, особливо з огляду на нещодавню хвилю протестів у країні.

Наразі військова концентрація США в зоні відповідальності Центрального командування (CENTCOM) досягла критичних масштабів: кількість бойових кораблів зросла до одинадцяти одиниць, хоча раніше повідомлялося про десять. В Аравійському морі, на відстані близько 750 кілометрів від південно-східного узбережжя Ірану, несе бойове чергування авіаносна ударна група на чолі з атомним авіаносцем USS Abraham Lincoln. Есмінці супроводу озброєні крилатими ракетами Tomahawk, радіус дії яких сягає 1,6 тисячі кілометрів, що дозволяє вражати цілі глибоко всередині іранської території.

Додатково Пентагон вжив заходів для посилення оборони регіональних баз, розгорнувши передові системи протиракетної оборони Patriot та THAAD. Підводний флот США в регіоні представлений ударним атомним субмарином USS South Dakota та підводним човном USS Georgia, який здатний нести на борту 154 ракети Tomahawk. Паралельно з цими діями, Іран розпочав власні військово-морські навчання з бойовими стрільбами в стратегічно важливій Ормузькій протоці — артерії, через яку проходить майже 20% світових поставок нафти. Алі Шамхані, радник верховного лідера Ірану, заявив про готовність Тегерана до масштабніших сценаріїв, ніж морська конфронтація, наголосивши на кращому знанні географії регіону.

Дипломатична напруга також досягла піку після зустрічі міністра закордонних справ Ірану Аббаса Арагчі з його турецьким колегою Хаканом Фіданом у Стамбулі 30 січня. Арагчі чітко дав зрозуміти, що Тегеран готовий до діалогу лише на засадах рівноправності та за умови створення «сприятливої атмосфери», вільної від зовнішнього тиску чи погроз. Він категорично підкреслив, що оборонний потенціал країни, зокрема ракетна програма, не стане предметом для торгу. Це стало реакцією на список вимог США, що включає повну відмову від збагачення урану та припинення підтримки регіональних воєнізованих формувань.

Нинішня ескалація тісно пов'язана з подіями початку січня 2026 року, коли в Ірані спалахнули масові протести, що супроводжувалися значними людськими втратами. За оцінками правозахисних організацій, кількість загиблих під час придушення заворушень перевищила 6000 осіб, хоча офіційна влада наводить значно менші цифри. Президент Трамп раніше заявляв, що Іран «відступив» від планів страти понад 800 осіб, назвавши це позитивним кроком, проте іранська сторона згодом спростувала інформацію про скасування страт. Ситуація також є продовженням попередніх воєнних дій, зокрема «Операції Полуночний молот» у червні 2025 року, коли ВПС США завдали ударів по трьох іранських ядерних об'єктах.

Поки президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган пропонує свої посередницькі послуги для деескалації, союзники Сполучених Штатів у регіоні висловлюють занепокоєння через відсутність повної ясності в планах Вашингтона. Обстановка залишається вкрай напруженою, оскільки розвідувальні літаки ВМС США, такі як Boeing P-8A Poseidon, продовжують регулярне патрулювання в безпосередній близькості від іранського повітряного простору. Подальший розвиток подій залежатиме від здатності сторін знайти дипломатичний вихід із кризи, яка загрожує стабільності всього Близького Сходу.