Президент Росії Володимир Путін заявив про свою умовну готовність зустрітися з українським президентом Володимиром Зеленським у Москві, за умови ретельної підготовки та досягнення конкретних результатів.
Ця заява прозвучала на тлі участі Путіна у саміті Шанхайської організації співробітництва (ШОС) та військовому параді в Китаї 3 вересня 2025 року. Його присутність разом із лідером Північної Кореї Кім Чен Ином була розцінена як сигнал про зміну міжнародних альянсів.
Умови, висунуті Путіним для потенційної зустрічі із Зеленським, включають скасування воєнного стану в Україні, проведення виборів та референдуму щодо територіальних питань. Ці умови виникають на тлі заяв Росії про анексію чотирьох українських регіонів у 2022 році, що не визнається Україною та західними країнами. Зеленський, у свою чергу, неодноразово висловлював бажання провести прямі переговори з Путіним для досягнення мирної угоди.
Паралельно з цими дипломатичними сигналами, 3 вересня 2025 року в Пекіні відбувся масштабний військовий парад, присвячений 80-й річниці перемоги над Японією у Другій світовій війні. Захід, організований китайським лідером Сі Цзіньпіном, продемонстрував новітні військові розробки Китаю, включаючи міжконтинентальні балістичні ракети, гіперзвукову зброю та роботизовані системи.
Особливу увагу привернула присутність Володимира Путіна та Кім Чен Ина, що було інтерпретовано як демонстрація зміцнення зв'язків між цими країнами та виклик існуючому світовому порядку. Президент США Дональд Трамп розкритикував цю зустріч, назвавши її змовою проти Сполучених Штатів.
Аналітики розглядають парад у Пекіні як багатогранну подію, що поєднує історичну пам'ять із демонстрацією військової потужності та політичних амбіцій Китаю. Китай використовує історичний наратив для зміцнення своїх претензій, зокрема щодо Тайваню, та позиціонує себе як силу, що прагне встановлювати нові правила на міжнародній арені. Зміцнення альянсів між Росією, Китаєм та Північною Кореєю, на думку експертів, свідчить про зростаючу згуртованість автократичного табору та потенційну противагу західному впливу. Це створює складний геополітичний ландшафт, де дипломатичні ініціативи переплітаються з демонстрацією сили, а риторика про мир супроводжується нарощуванням військового потенціалу.