29 серпня 2025 року Туреччина оголосила про запровадження всеосяжних санкцій проти Ізраїлю, що включають повне припинення торговельних відносин, закриття повітряного простору та заборону заходу ізраїльських суден до турецьких портів.
Ці рішучі кроки, оголошені міністром закордонних справ Туреччини Хаканом Фіданом, є прямою відповіддю на триваючі військові операції Ізраїлю в Газі, які Туреччина засудила як геноцид. Рішення Анкари означає повне розірвання торговельних та економічних зв'язків, що раніше сягали 7 мільярдів доларів США у 2023 році. Туреччина також заборонила турецьким суднам заходити до ізраїльських портів та не дозволяє суднам, що перевозять зброю та боєприпаси для Ізраїлю, входити до своїх портів. Крім того, обмежено вхід ізраїльських літаків до турецького повітряного простору.
Ці заходи є ескалацією попередніх дій Туреччини, яка у травні 2024 року вже припинила пряму торгівлю з Ізраїлем, вимагаючи припинення вогню та доступу гуманітарної допомоги до Гази. Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган неодноразово називав дії Ізраїлю геноцидом, порівнюючи прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху з Адольфом Гітлером. Туреччина також подала заявку на приєднання до справи проти Ізраїлю у Міжнародному суді ООН.
Ці санкції, які, за словами Фідана, є найсуттєвішим кроком, вжитим будь-якою країною проти Ізраїлю, мають на меті чинити тиск на уряд Ізраїлю для припинення військових дій. Вони також відображають ширші геополітичні занепокоєння Туреччини щодо регіональної стабільності та її послідовну критику політики Ізраїлю. Експерти зазначають, що хоча попередні торговельні обмеження Туреччини мали обмежений вплив на ізраїльську економіку завдяки її гнучкості та диверсифікації джерел постачання, повне припинення торгівлі та закриття повітряного простору може мати більш значні наслідки.
Це також може вплинути на регіональну стратегію Туреччини, потенційно ізолювавши її від деяких регіональних гравців, але водночас зміцнивши її позицію як захисника палестинської справи на міжнародній арені. Рішення Туреччини підкреслює зростаючу напруженість у відносинах між двома країнами, яка триває з 2010 року, і відображає глибоке занепокоєння Анкари гуманітарною кризою в Газі.