«Перша особа множини» Сандро Агілара: Дослідження крихкості сімейних зв'язків на тлі внутрішніх потрясінь

Фільм «Primeira Pessoa do Plural» (що перекладається як «Перша особа множини»), створений режисером Сандро Агіларом у копродукції Португалії та Італії, є однією з найбільш очікуваних європейських прем'єр. Його вихід у португальський прокат заплановано на 2025 рік. Ця стрічка вже встигла привернути значну увагу кіноспільноти та критиків, здійснивши свій гучний дебют у головній конкурсній програмі престижного Міжнародного кінофестивалю в Роттердамі, що стало вагомою заявкою на міжнародний успіх.

Ця 119-хвилинна загадкова драма заглиблюється у вивчення стійкості стосунків та міцності сімейних уз. Візуальну атмосферу картини створив оператор Руй Ксав’є, а музичний супровід забезпечив Марко Франко. Сюжет зосереджується на подружжі Матеуша та Ірени, яких блискуче втілили Албано Жероніму та Ізабель Абреу. Вони вирушають у тропічну подорож, аби відсвяткувати двадцятиліття свого шлюбу. Проте їхня, здавалося б, ідеалічна відпустка набуває тривожного відтінку через несподівані побічні ефекти від вакцин, отриманих перед поїздкою, які викликають у пари сильний озноб, гарячкові стани та яскраві галюцинації.

Ці змінені стани свідомості змушують головних героїв критично переглянути основи свого спільного життя, їхнього союзу та крихких структур, які досі їх утримували. Саме в цей момент випробувань, коли звичні межі реальності починають розмиватися, з'являється шанс для глибшого усвідомлення справжніх потреб кожного з них. У центрі оповіді також фігурує їхній син-підліток, якого зіграв Едуардо Агілар. Його хаотичне життя є різким контрастом до нав’язливої потреби Матеуша в абсолютному порядку. Розділення батьків напередодні від'їзду та подальші фізичні прояви хвороби ставлять під сумнів саму життєздатність їхнього спільного існування.

Режисер Сандро Агілар, чий кінематограф завжди був насичений поетикою та меланхолією, свідомо відмовляється від традиційного лінійного оповідання. Натомість він обирає еліптичний, майже абстрактний підхід. Діалоги у фільмі функціонують радше як символи, ніж як прямий обмін інформацією, що ефективно викриває тріщини в інтимних стосунках і затягує глядача у підсвідомі сфери персонажів. Ця стрічка, яка також була представлена на фестивалі IndieLisboa у травні, впевнено демонструє свою присутність на міжнародній фестивальній арені.

Агілар, відомий також як плідний продюсер із майже сотнею робіт у цій якості, у своєму новому фільмі досліджує незвідані для себе території, зокрема, додаючи елементи гумору, який раніше не використовувався ним як інструмент оповіді. Візуальна складова вражає: глянцеві поверхні, натхненні французьким стилем 50-х років, та скрупульозно вивірені композиції створюють світ, що є одночасно похмурим і привабливим. Технічна досконалість, включаючи чудову роботу оператора Руя Ксав’є та бездоганне звукове оформлення, підкреслює відчуття світу, що розпадається, де зовнішня відточеність маскує глибокі внутрішні злами.

По суті, «Перша особа множини» є глибоким філософським дослідженням людського буття, де зовнішні події та фізичні недуги слугують лише дзеркалом для відображення внутрішніх станів героїв. Кожна окрема сцена існує автономно, не підкоряючись суворій наративній логіці, що є свідомим режисерським задумом. Мета Агілара — занурити глядача у той самий стан збентеження та невизначеності, що й персонажів. Це запрошення побачити у будь-яких життєвих потрясіннях не неминучу катастрофу, а потужний імпульс для перегляду власних внутрішніх установок та для здобуття більшої ясності щодо того, що насправді має значення у житті та стосунках.