Журналістка Ліндсі Мастіс, лауреатка премії «Еммі», представила свій останній проєкт, присвячений глибокому впливу штучного інтелекту на музичну сферу. Цей документальний фільм, знятий під час виставки Національної асоціації роздрібних продавців музичних товарів (NAMM), порушує надзвичайно актуальне питання: чи не призведе епоха алгоритмів до знецінення справжнього мистецтва. Мастіс акцентує увагу на внутрішньому конфлікті, що охопив індустрію: прагнення до оптимізації робочих процесів за допомогою ШІ зіштовхується з нагальною потребою зберегти художню цілісність та душу творчості.
У стрічці прозвучали відверті думки визнаних майстрів сцени, зокрема Джексона Брауна та Розанни Кеш. Ці досвідчені виконавці висловили серйозне занепокоєння тим, що твори, згенеровані машинами, можуть бути позбавлені тієї емоційної глибини, яка народжується виключно завдяки людському досвіду та переживанням. Поява генеративних алгоритмів, здатних за лічені секунди створювати музичні композиції у будь-якому стилі, ставить під сумнів саму сутність поняття «написання музики». Нейромережі, такі як OpenAI Jukebox або Google MusicLM, вже демонструють вражаючі результати, що неминуче викликає фундаментальні питання щодо права власності та того, чи можна вважати таку музику мистецтвом за повної відсутності людської участі.
Ситуація ускладнюється активним обговоренням етичних дилем та питань авторського права серед творчих спільнот по всьому світу. Якщо композитор використовує нейромережу лише як допоміжний інструмент, задаючи початкові параметри та вносячи подальші корективи, він може претендувати на авторство. Однак межа між поняттями «інструмент» і «співавтор» залишається вкрай розмитою і нечіткою, особливо коли ШІ виконує більшу частину творчої роботи. Юристи та експерти з інтелектуальної власності намагаються знайти відповіді на ці нові виклики. Фахівці зауважують, що на тлі вже існуючих проблем індустрії — мізерних відрахувань артистам та певної одноманітності контенту, що диктується комерційними алгоритмами, — штучний інтелект створює додатковий, більш грізний виклик. Йдеться про здатність ШІ генерувати миттєві, «вірусні» хіти, які швидко захоплюють чарти, що потенційно відсуває на другий план роботи живих митців, які не можуть змагатися з такою швидкістю та обсягами виробництва.
Ліндсі Мастіс закликає до виваженого підходу, наполягаючи на необхідності розробки чітких етичних норм і принципів прозорості у використанні нових технологій. Вона підкреслює, що це питання виходить далеко за межі суто технічної площини; це стратегічний момент вибору того, чим саме суспільство буде живити своє естетичне сприйняття та культурний простір. Якщо ми дозволимо алгоритмам диктувати, що є мистецтвом, ми ризикуємо втратити важливу частину людської спадщини. Водночас, як парадоксально підкреслюють деякі діячі мистецтва, саме в умовах перенасичення ринку машинним продуктом цінність того, що створено руками та серцем людини, може зрости багаторазово. Справжня, автентична творчість, наповнена унікальними емоціями та недосконалістю, перетвориться на щось ексклюзивне, унікальне та надзвичайно затребуване, ставши своєрідною «людською розкішшю» у світі цифрового клонування.