Чилійський архітектор Смілян Радіч став лауреатом Прітцкерівської премії 2026 року

Смілян Радіч Кларк, видатний архітектор із Чилі, був офіційно оголошений лауреатом Прітцкерівської архітектурної премії 2026 року. Ця нагорода, яку часто називають «Нобелівською премією в архітектурі», є найвищим міжнародним визнанням у галузі зодчества. Радіч став п’ятдесят п’ятим майстром, удостоєним цієї честі за всю історію існування престижної відзнаки. Попри світове визнання, він продовжує жити та творити у своєму рідному місті Сантьяго. Саме там у 2017 році він заснував Fundación de Arquitectura Frágil — унікальну організацію, що досліджує архітектуру не просто як будівництво, а як живу та динамічну культурну практику.

Рішення журі було зумовлене здатністю Радіча майстерно досліджувати «тонкий баланс між визначеністю твердого та крихкістю ефемерного». Його творчий доробок є яскравим свідченням того, що архітектура — це передусім вид мистецтва, який звертається до самої суті людського досвіду. У своїх проектах він не боїться демонструвати мотиви недосконалості та вразливості, вважаючи їх невід’ємними частинами нашого буття. Такий підхід дозволяє створювати об’єкти, які резонують із внутрішнім світом людини, виходячи далеко за межі суто функціональних споруд.

Сам Смілян Радіч формулює головну мету своєї діяльності як створення особливого емоційного переживання. Його будівлі часто справляють враження тимчасових конструкцій або ж навмисно залишаються ніби незавершеними, що створює атмосферу структурованого, спокійного та водночас оптимістичного простору. Ця дихотомія найкраще проілюстрована в його знаменитому павільйоні для Serpentine Gallery в Лондоні, створеному у 2014 році. У цьому проекті напівпрозорий купол зі скловолокна велично спочивав на масивних кам’яних брилах, які архітектор відбирав особисто, поєднуючи легкість сучасних матеріалів із вічною міцністю природи.

Радіч народився в Сантьяго в родині іммігрантів: батьки його тата походять із Хорватії, а матері — з Великої Британії. Цей мультикультурний бекграунд суттєво вплинув на його відмову від стандартної архітектурної мови, адже до кожного нового проекту він підходить як до окремого, унікального дослідження. Свою приватну практику він заснував ще у 1995 році, свідомо зберігаючи її камерний масштаб протягом десятиліть. Попри це, його портфоліо вражає різноманітністю: від приватних резиденцій до масштабних культурних установ. Серед найвідоміших робіт варто згадати Театр регіону Біо-Біо (2018) та виноробню Vik Millahue (2013). Смілян Радіч став лише другим чилійцем, який отримав Прітцкерівську премію, після успіху Алехандро Аравени у 2016 році.

Визнання Сміляна Радіча підкреслює зростаючий вплив латиноамериканської архітектурної школи на світовій арені. Його здатність гармонійно поєднувати локальний контекст із універсальними філософськими питаннями робить його роботи актуальними для будь-якої точки планети. Завдяки своїй відданості ідеї «крихкої архітектури», Радіч продовжує надихати нове покоління зодчих шукати красу в нестабільності та щирість у простоті. Його шлях від невеликої майстерні в Сантьяго до вершини світового визнання є прикладом того, як глибоке концептуальне бачення може трансформувати навколишній простір та сприйняття сучасної культури.