Сонячна корона, зовнішня оболонка атмосфери Сонця, є ареною для вражаючих явищ, серед яких виділяється так званий "корональний дощ". Це процес, під час якого розпечена плазма охолоджується, ущільнюється і падає назад до поверхні зірки, рухаючись вздовж магнітних полів. Ці потоки плазми можуть досягати швидкості до 200 000 кілометрів на секунду, створюючи видовище, що нагадує земні опади, але з розпеченою речовиною замість води.
Феномен виникає внаслідок нестабільності магнітних петель у сонячній короні. Коли ці петлі нагріваються, плазма в них швидко охолоджується та конденсується. Доктор Патрік Антолін з Університету Сент-Ендрюс пояснює, що цей процес, пов'язаний з термічною нестабільністю та рекомбінацією електронів, призводить до утворення щільних структур, які потім стрімко падають до Сонця.
Ці падіння мають не лише візуальне значення, але й відіграють ключову роль у розумінні динаміки сонячної атмосфери. Дослідження коронального дощу надають важливі відомості про магнітне поле Сонця та процеси, що керують його зовнішньою атмосферою. Спостереження за цим явищем допомагають вченим удосконалювати моделі сонячної активності та покращувати прогнози космічної погоди, яка може впливати на Землю.
Недавні дослідження за допомогою космічного апарата Parker Solar Probe виявили зв'язок між корональним дощем та механізмами нагрівання сонячної корони. Виявилося, що падіння згустків плазми провокує ударні хвилі, які поширюються вгору і можуть брати участь у нагріванні сонячної корони до мільйонів градусів Цельсія. Це явище також допомагає пояснити, чому корона значно гарячіша за поверхню Сонця, що є однією з давніх загадок астрофізики.
Цікаво, що корональний дощ спостерігається не лише на Сонці. Перші свідчення цього явища були зафіксовані на ультрахолодній карликовій зірці vB 10 під час спостереження за її спалахом, що вказує на потенційну універсальність цього феномену в астрофізиці. Подальші дослідження, зокрема з використанням даних сонячного зонда Solar Orbiter, підтверджують, що корональний дощ, який складається з щільних згустків плазми діаметром близько 500 кілометрів, падає в хромосферу Сонця, рухаючись вздовж магнітних полів. Недавні дослідження показують, що корональний дощ може бути пов'язаний з походженням повільного сонячного вітру, коли плазма перемикається із замкнутих магнітних ліній на відкриті.
Вчені розрізняють три види такого дощу: спричинений сонячними спалахами, пов'язаний з протуберанцами, та «спокійний» дощ у корональних петлях. Останній вид особливо цікавий, оскільки він пов'язаний з механізмами нагрівання сонячної корони. Розуміння коронального дощу розширює наші знання про зоряні атмосфери та сприяє розвитку астрофізики, спонукаючи до глибшого осмислення процесів, що відбуваються в космосі, та їхнього потенційного впливу на наше життя.