Перша рекордна магнітна буря 2026 року: виклики для науки та неймовірні полярні сяйва

Цього тижня жителі Землі стали свідками та безпосередніми учасниками однієї з найпотужніших космічних подій початку нового століття. Після кількох діб інтенсивних геомагнітних збурень магнітосфера нашої планети нарешті стабілізувалася, завершивши першу у 2026 році, проте надзвичайно сильну магнітну бурю. Це природне явище не лише подарувало мільйонам людей по всьому світу незабутнє видовище яскравих полярних сяйв, а й змусило провідних науковців суттєво переглянути деякі фундаментальні уявлення про механізми сонячної активності.

Драматичний розвиток подій розпочався в неділю, 18 січня, о 18:09 за всесвітнім часом (UTC), коли на Сонці було зафіксовано колосальний спалах найвищого класу X1.9. Джерелом цього потужного викиду стала активна область під номером 4341, яка раніше вже демонструвала свій вибуховий характер, перебуваючи на зворотному боці нашої зірки. Завдяки обертанню Сонця, на момент головної події ця зона опинилася в позиції прямо навпроти Землі. Таке «прицільне» розташування віщувало неминучий удар по магнітному полю планети, проте реальні масштаби інциденту значно перевершили очікування експертів.

Головною несподіванкою для дослідників став небачений з кінця XX століття радіаційний шторм. Потік високоенергетичних протонів у навколоземному просторі всього за одну добу досяг щільності 37 000 частинок на квадратний сантиметр за секунду. Цей вражаючий показник у тисячі разів перевищив небезпечний «червоний рівень» і побив історичні рекорди від 6 листопада 2001 року (31 700 одиниць) та 29 жовтня 2003 року (29 500 одиниць). Подія майже досягла абсолютного максимуму 1991 року, коли було зафіксовано 43 000 одиниць. Потужність випромінювання була настільки високою, що вона вивела з ладу критично важливі датчики космічного апарата ACE, залишивши вчених без оперативних даних про точну швидкість сонячної плазми, що насувалася.

Сама магнітна буря, пік якої припав на період 20-21 січня, була класифікована як G4.7 (дуже сильна) за загальноприйнятою п’ятибальною шкалою, зупинившись лише за крок від найвищої категорії G5. Однак справжнім феноменом стала безпрецедентна географічна протяжність полярних сяйв. Зазвичай обмежені високими широтами, цього разу вони опустилися далеко на південь. Жителі Північної Америки спостерігали небесне світіння на широтах аж до 35-40° (зокрема в Каліфорнії та Алабамі), у Європі воно досягло 40-45° паралелі (південь Франції, північ Італії), а в Азії сяйво було помітним на 45-50° широти. Це стало прямим наслідком колосальної кількості енергії, що була впорснута в земну магнітосферу.

Ця масштабна космічна подія тривала близько 42 годин і наразі вже повністю завершилася. Потужний плазмовий викид продовжив свій рух у далекі глибини Сонячної системи. Тепер науковцям належить провести тривалий аналіз отриманих даних: оцінити реальні дози радіації, які отримали супутники на орбіті, та з’ясувати, чому протонна буря виявилася такою аномально потужною при відносно «середньому» для свого класу спалаху. Поки Сонце повертається до помірної активності, і нових ударів такої сили найближчим часом не прогнозується. Січнева буря 2026 року вже увійшла до підручників історії, ще раз нагадавши людству про велич нашої зірки та вразливість сучасної технологічної цивілізації перед обличчям космічної стихії.