На південному сході Туреччини археологи зафіксували надзвичайно рідкісну знахідку: під водами водосховища Ататюрка, що розташоване у провінції Адияман, виявлено наскельні гравюри, вік яких сягає приблизно 12 000 років. Ці унікальні зображення, які були приховані десятиліттями під поверхнею штучного озера, надають дослідникам безцінну можливість зазирнути у символічний світ мисливців-збирачів кам’яного віку, що колись мешкали на берегах річки Євфрат.
Це місце, розташоване в районі Кахта неподалік від поселення Бельорен, вперше привернуло увагу місцевих рибалок вісім років тому. Тоді сильна посуха спричинила значне падіння рівня води, оголивши частину скельного масиву. Саме на цій відкритій поверхні з'явилися незвичайні фігури, висічені у камені. Цього року, скориставшись черговим сухим сезоном, співробітники Музею Адияману повернулися до знахідки, щоб оцінити стан малюнків та провести підводну зйомку, перш ніж вони знову зникнуть під водою.
Використовуючи спеціальне водолазне обладнання та камери з високою світлочутливістю, науковці змогли задокументувати зображення, які знаходяться на глибині від одного до двох метрів. За словами директора музею Мехмета Алкана, наразі поверхня скелі вкрита шарами мулу та черепашок, що значно ускладнює роботу. Попри ці труднощі, гравюри збереглися напрочуд добре. Археологи планують провести делікатне очищення та створити високоточне тривимірне зображення, на основі якого буде виготовлено музейну копію, доступну для широкої публіки.
Головна панель, що має приблизно 8 м завдовжки та близько 70 см заввишки, виконана методом гравіювання — одним із найдавніших художніх прийомів, відомих людству. На камені зображені стилізовані людські фігури та різноманітні тварини: гірські козли, коні, вовки, лисиці та лелеки. Композиція створює враження динамічної сцени полювання, де фігури передані в русі.
Науковці схиляються до думки, що це не просто відображення повсякденного життя, а, ймовірно, ритуальне зображення. Воно могло бути пов’язане з обрядами полювання або ранніми формами оповіді. Подібні сцени є важливим свідченням розвитку символічного мислення задовго до появи писемності, демонструючи складність культури давніх спільнот.
До зведення греблі Ататюрка наприкінці XX століття ця частина долини Євфрату являла собою багатий археологічний ландшафт, насичений печерами та святилищами просто неба. Схожі традиції наскельного мистецтва зафіксовані у сусідніх провінціях Батман, Шанлиурфа та Мардін, що вказує на культурну спільність усього регіону Верхньої Месопотамії. Нове відкриття в Адиямані підкреслює значення південно-східної Туреччини як одного з ключових центрів зародження символічної культури — тієї самої землі, де пізніше були споруджені всесвітньо відомі святилища Гьобеклі-Тепе та Карахан-Тепе.
Однак існування цих давніх образів перебуває під загрозою через вплив сучасного світу. Коливання рівня води у водосховищі, біологічне обростання та ерозія поступово руйнують пам’ятку. Щоб зберегти унікальну знахідку, археологи роблять ставку на всебічне цифрове документування та 3D-моделювання. Віртуальна реконструкція дасть змогу вивчати гравюри, не втручаючись в оригінальне середовище, а також представити їх публіці у вигляді точної музейної репліки.
Підводні зображення з Адияману слугують мостом, що з’єднує два світи: кочові суспільства мисливців кам’яного віку та перших землеробів, які починали приручати тварин і обробляти землю. У кожному контурі давнього мисливця, у кожній лінії, що зображує рух тварини, відчувається первісний порив людини осмислити життя через образи. Тепер ці сліди є не просто археологічним об’єктом, а мовчазним літописом людського духу, який зберігся під водою і знову відкрився завдяки наполегливості та праці дослідників.