Швейцарські вчені досягли значного прориву, успішно розшифрувавши повний геном раннього штаму вірусу, відповідального за пандемію «іспанського грипу» 1918 року. Цей подвиг став можливим завдяки інноваційному методу, застосованому до збереженого зразка легені молодої людини, яка померла в Цюріху в липні 1918 року. Відкриття показує, що вірус вже на початку пандемії набув ключових мутацій, що сприяли його адаптації до людини та підвищенню небезпеки.
Пандемія «іспанського грипу», що тривала з 1918 по 1920 рік, забрала життя від 50 до 100 мільйонів людей по всьому світу. На відміну від сезонних штамів грипу, цей конкретний вірус вражав переважно молодих, здорових дорослих, спричиняючи швидку дихальну недостатність. Розуміння вірусу залишалося обмеженим через крихкість його генетичного матеріалу РНК, який з часом деградує. Більшість тканин інфікованих пацієнтів, збережених з 1918 року, зберігалися у формаліні, що значно ускладнює генетичний аналіз РНК.
Команда під керівництвом Верени Шюннеманн розробила новий протокол для секвенування деградованої РНК. Ключовий зразок походив з легені 18-річного юнака, який помер у Цюріху 15 липня 1918 року під час першої хвилі пандемії. Ця тканина була збережена в анатомічній колекції, що дозволило уникнути руйнівного впливу формаліну. Генетичний аналіз цього зразка дозволив вперше реконструювати повний геном штаму першої хвилі.
Результати дослідження демонструють, що кілька критичних мутацій, які раніше вважалися такими, що з'явилися восени 1918 року, вже були присутні в липні 1918 року. Дві з цих мутацій дозволили вірусу ухилятися від людського противірусного білка MxA, а інша мутація змінила структуру гемаглютинінового білка, полегшуючи проникнення вірусу в клітини людини. Ці адаптації, активні вже в першій хвилі, ймовірно, надали вірусу значну еволюційну перевагу.
Цей прорив змінює розуміння еволюції пандемічних вірусів, свідчачи про те, що віруси можуть набувати ключових мутацій дуже рано. Дослідження, опубліковане в BMC Biology, також вказує на те, що добре збережені історичні зразки можуть розкрити секрети інших стародавніх патогенів. Аналізуючи, як вірус 1918 року адаптувався до людей, дослідники прагнуть краще прогнозувати еволюцію майбутніх вірусів, що мають пандемічний потенціал.
За словами Верени Шюннеманн, реконструкція вірусного геному 1918 року в Швейцарії «відкриває нові перспективи щодо динаміки адаптації вірусу в Європі на початку пандемії». Це також підкреслює силу археогенетичних досліджень у вирішенні сучасних проблем громадського здоров'я.