Нові дослідження, опубліковані в журналі Science, виявили, що генетична варіація, успадкована від вимерлих денисівців, могла надати раннім людям перевагу у виживанні під час заселення Америки. Ця варіація гена MUC19, який кодує білок муцин, що входить до складу слизу, відіграє важливу роль в імунній системі та захисті тканин від патогенів.
Дослідження показує, що цей денисівський варіант MUC19 є поширеним серед корінних американських популяцій. Приблизно кожен третій мексиканець сьогодні несе цю генетичну особливість, особливо в тих ділянках геному, що пов'язані з корінним американським походженням. Це свідчить про те, що ця генетична адаптація могла бути корисною для ранніх людей, які стикалися з новими умовами в Америці, потенційно допомагаючи їм розвивати ефективніші імунні відповіді.
Цікаво, що цей денисівський ген потрапив до сучасних людей не напряму, а через неандертальців. Денисівська послідовність ДНК виявилася вбудованою у більший відрізок ДНК, специфічний для неандертальців, утворюючи своєрідний «генетичний сендвіч». Це перший випадок, коли вчені виявили денисівський ген, що передався людям через посередництво неандертальців, що свідчить про складні шляхи генетичної інтрогресії.
Висока частота цього варіанту гена MUC19 серед корінних американців та в давніх зразках ДНК, знайдених на археологічних розкопках в Америці, вказує на те, що він зазнав значного природного відбору. Вчені припускають, що ця адаптація могла допомогти раннім поселенцям боротися з новими патогенами або покращити загальний стан здоров'я та стійкість організму.
Дослідження підкреслює, що генетичні адаптації, отримані від вимерлих родичів, таких як денисівці та неандертальці, відіграли ключову роль у розселенні та виживанні людства. Розуміння цих складних взаємодій дає цінне уявлення про еволюцію людини та механізми, які дозволили нашим предкам процвітати в різноманітних середовищах по всьому світу.