Локальні пилові бурі на Марсі прискорюють перенесення водяної пари у верхні шари атмосфери

Сучасний вигляд Марса як сухої та безжиттєвої пустелі різко контрастує з геологічними доказами, що вказують на його значно вологіше минуле. Стародавні русла річок та мінерали, змінені під впливом води, свідчать про те, що колись Червона планета була світом, здатним підтримувати життя. Одним із центральних завдань сучасної планетології залишається з'ясування конкретних механізмів, через які Марс втратив більшу частину своєї гідросфери. За існуючими оцінками, протягом мільярдів років планета позбулася об’єму води, якого було б достатньо для покриття всієї її поверхні шаром завтовшки в кілька метрів.

Міжнародна група дослідників представила нові важливі дані у статті, опублікованій у журналі Communications Earth & Environment 2 лютого 2026 року. Автори роботи, серед яких Адріана Брісеньо з Андалузького інституту астрофізики (IAA-CSIC) та Сохьок О з Токійського університету, вперше продемонстрували, що інтенсивна, проте локальна та несезонна пилова буря здатна спричинити значне підняття водяної пари у верхні шари марсіанської атмосфери. Це явище зафіксували під час літа в Північній півкулі — періоду, який раніше вважався пасивним для подібних процесів вертикального перенесення вологи.

Ключовим параметром для оцінки масштабів втрати води є вимірювання кількості водяної пари, яка виходить у відкритий космос після руйнування молекул в атмосфері. Традиційно вчені вважали, що максимальний відтік води відбувається під час теплішого літа в Південній півкулі, коли пара піднімається на велику висоту і може покинути планету. Проте це дослідження виявило аномальне зростання концентрації водяної пари в середній атмосфері Марса протягом 37-го марсіанського року (що відповідає земним 2022–2023 рокам). Цей сплеск був спровокований локальним та інтенсивним штормом у районі кратера Антоніаді, розташованого на південний захід від регіону Сирт.

Це відкриття ґрунтується на комплексному аналізі даних, отриманих за допомогою приладу NOMAD на борту орбітального апарата ExoMars Trace Gas Orbiter (TGO) у поєднанні з інформацією від Mars Reconnaissance Orbiter (MRO) та Emirates Mars Mission (EMM). Внаслідок несезонного шторму стався несподіваний викид водяної пари, що досягла висоти 60–80 кілометрів, особливо у високих широтах Північної півкулі. Там концентрація води виявилася вдесятеро вищою за звичайний рівень, що не було передбачено жодною з існуючих кліматичних моделей.

Хоча надлишкова водяна пара досить швидко розсіялася по планеті всього за кілька тижнів, цей епізод продемонстрував раніше недооцінений механізм втрати води. Невдовзі після цієї події було зафіксовано збільшення кількості водню в екзосфері приблизно у 2,5 раза порівняно з аналогічним сезоном у попередні роки. Це підтвердило гіпотезу, що навіть відносно невеликі регіональні бурі можуть суттєво посилювати транспорт водяної пари на вищі рівні, звідки вона з набагато більшою ймовірністю може бути назавжди втрачена в космічному вакуумі.

Проведені дослідження суттєво доповнюють загальну картину зневоднення Марса, яке відбувалося протягом мільйонів років. Раніше науковці моделювали марсіанський колообіг води, припускаючи, що основний механізм втрати пов'язаний виключно з глобальними пиловими подіями та літнім сезоном у Південній півкулі. Проте нове відкриття, підтверджене даними TGO та інструментами на кшталт NOMAD, вказує на те, що кліматична динаміка Марса є значно складнішою. Локальні погодні аномалії відіграють куди більш суттєву роль у втраті атмосферних компонентів, ніж передбачалося раніше, що відкриває нові напрямки для уточнення глобальних кліматичних моделей Червоної планети.