Коли вулкан «грає» на клавішах, а Ель-Ніньо не грає за сценарієм

12:10, 08 грудня

Відредаговано: Inna Horoshkina One

Субтитри: Коли Земля говорить: Вулкани та бурі (Екологічний документальний фільм)

Існувало стійке уявлення: потужне виверження вулкана викидає аерозолі у стратосферу, що призводить до охолодження планети. Після цього, за класичним сценарієм, через рік-два Тихий океан мав відреагувати явищем Ель-Ніньо.

Підводний вулкан вибухає в Pacific!

Однак нове дослідження, опубліковане у виданні Scientific Reports, розкриває значно складнішу картину взаємодії земних систем. Аналіз кліматичного моделювання за останні тисячу років, доповнений даними стародавніх коралів, свідчить: Ель-Ніньо зовсім не зобов'язаний слідувати за кожним значним виверженням, незважаючи на те, що це часто прописувалося у підручниках.

Вулкани та Ель-Ніньо: зв'язок глибший, ніж здавалося

Команда дослідників під керівництвом Верони (Verona) та її співавторів використала багатомодельні експерименти PMIP4/past1000. Метою було проаналізувати, як тропічні зони Тихого та Атлантичного океанів реагували на великі виверження протягом останнього тисячоліття.

Отримана картина виявилася багатошаровою:

Виверження, особливо ті, що відбувалися ближче до кінця року, дійсно здатні створити сприятливий ґрунт для розвитку Ель-Ніньо.

Проте, коли вчені звернулися до доіндустріальних коралів, які слугують «живими архівами» океану, з'ясувалося, що очікуваний «обов'язковий» Ель-Ніньо після січневих вивержень часто просто не матеріалізується.

Моделювання також показало, що тропічні води Тихого океану та Атлантики нерідко реагують у протифазі: хвиля в одному басейні викликає протилежну реакцію в іншому.

Це підводить наукову спільноту до важливого висновку: вулкани є значущим поштовхом для системи, але основна мелодія феномену ENSO (Південне коливання) залишається «внутрішньою музикою» самого океану та атмосфери, а не прямою лінійною залежністю «одна причина — один результат». Вулкан — це лише удар по клавішах, але він не є композитором усього твору.

Атлантичний Ніньо: «Другий голос» океанічного хору

Водночас кліматологи приділяють дедалі більше уваги Атлантичному Ніньо — власному аналогу Ель-Ніньо в екваторіальній частині Атлантики. Ще у 2009 році робота Родрігеса-Фонсеки (Rodríguez-Fonseca) та його колег довела, що літні фази Atlantic Niño / Niña можуть впливати на Тихий океан, підвищуючи ймовірність розвитку Ель-Ніньо чи Ла-Нінья наступної зими.

З того часу картина ускладнилася:

Було виділено два типи Атлантичного Ніньо — центральний та східний, кожен з яких має свою унікальну атмосферну «підпис» та різний ступінь впливу на ENSO.

Дослідження, проведені у період 2022–2025 років, натякають, що під впливом глобального потепління амплітуда Atlantic Niño може слабшати, а його зв'язок з Ель-Ніньо — змінюватися: у деяких моделях вплив посилюється, в інших — стає менш стабільним.

Це означає, що тропічні океани ведуть не простий діалог «лідер-послідовник», а складну багатосторонню розмову між трьома основними басейнами — Тихим, Атлантичним та Індійським.

Атлантичний Ніньо та тропічні циклони: не лише Ель-Ніньо визначає гру

Окремо варто розглянути вплив Атлантичного Ніньо на формування тропічних циклонів. Дослідження Кіма (Kim) та співавторів (2023) встановило, що тепла фаза Atlantic Niño здатна активізувати так звані «кейп-вердинські» урагани — шторми, що зароджуються біля узбережжя Африки і мають достатньо часу для набору максимальної сили. У поєднанні з Атлантичним меридіональним модом (AMM) той самий Atlantic Niño може, навпаки, пригнічувати активність.

Новітні роботи показують, що Atlantic Niño/Niña впливає не лише на Атлантику, а й на ранню сезонну активність тайфунів у західній частині Тихого океану через зміни у циркуляції, вологості та завихреності повітряних мас.

Звідси випливає обережний прогноз на 2025 рік: поточний стан Атлантичного Ніньо може змістити ймовірність та «характер» тропічних штормів. Це не просте натискання кнопки «менше ураганів», а тонка перебудова всієї тропічної циркуляції, де задіяні ENSO, Atl Niño, AMM та загальний фон потепління.

Що це додало до «звучання» Планети?

Нові дані про вулкани, ENSO та Атлантичний Ніньо доносять до нас спільну думку:

Океани не є пасивним екраном для зовнішніх впливів. Навіть такий потужний поштовх, як виверження вулкана Пінатубо, не гарантує однозначного сценарію Ель-Ніньо. Внутрішня динаміка океану залишається головним автором кліматичної партитури.

Басейни тісно пов'язані. Атлантика, Тихий та Індійський океани «чують» один одного: теплова аномалія в Атлантиці може змінити ритм ENSO, ENSO, своєю чергою, впливає на Атлантичний Ніньо, а разом вони переналаштовують процеси зародження ураганів та тайфунів по всій планеті.

Звична нам лінійна причинність руйнується. Замість схеми «вулкан → Ель-Ніньо → урагани» ми бачимо живу мережу зворотних зв'язків, де немає єдиного винуватця, а є єдиний, гармонійний організм планети.

Ця історія змінює тон, яким ми дивимося на клімат. Ми перестаємо сприймати океан як просто «об'єкт» прогнозування і починаємо чути його як єдиний інструмент, де Тихий, Атлантичний та Індійський океани — це три голоси однієї планетарної мелодії.

Вулканічний імпульс — це не просто катастрофа, це потужний сигнал із надр Землі. Океани приймають його і працюють як гігантські гармонізатори: перерозподіляють тепло, перебудовують вітри та течії, допомагаючи системі крок за кроком повернутися до свого внутрішнього ритму, але вже на новому рівні.

У звучання Планети це додає новий регістр, а для нас, людей, це слугує нагадуванням: «Музика не в нотах, а в тиші між ними», як казав В. А. Моцарт. У кліматі — так само, як у музиці. Важливо не лише те, коли настає Ель-Ніньо чи Атлантичний Ніньо, а й те, що відбувається між цими подіями: тихі роки, перехідні фази, ледь помітні коливання температури та вітру.

Нові дослідження вулканів та океанів показують саме це: планета живе не серією окремих «нот-катастроф», а безперервною музикою зв'язків. І наше завдання — навчитися чути не лише гучні акорди, а й ту тишу, що лежить між ними.

ElNino