Глиняна табличка «Імаго Мунді», датована VI століттям до нашої ери, залишається унікальним артефактом, що розкриває давньомесопотамське бачення світоустрою. Цей артефакт було виявлено у південному іракському місті Абу-Хабба, сучасному Сіппарі, і він потрапив до колекції Британського музею у 1882 році. Вивчення таблички демонструє не лише географічні контури, а й глибинні принципи, якими стародавні люди структурували своє існування.
Карта має округлу форму, де Месопотамія, як колиска цивілізації, розміщена у центрі, що підкреслює її сакральне значення для вавилонян. Цей осередок оточений подвійним кільцем, позначеним як «Гірка річка», що символізувало межу відомого світу. Написи на табличці містять не лише географічні контури, а й оповіді про створення Землі, деталізуючи регіони та народи за межами центрального простору. Доктор Ірвінг Фінкель, експерт з клинопису та куратор Британського музею, зазначає, що ця діаграма охоплює всю відому на той час ойкумену, вказуючи місця, де люди жили, процвітали та завершували свій шлях.
«Імаго Мунді» інтегрує вавилонські вірування, зображуючи творця Мардука, а також міфічних істот, таких як людина-скорпіон та птах Анзу з левовою головою. Таке поєднання картографії та міфології свідчить про високий рівень уяви та складність світогляду, що формувався у ті часи. Особливої уваги заслуговує те, що текст містить вавилонську версію оповіді про Всесвітній потоп, де головним героєм виступає Утнапіштім, чий ковчег, згідно з легендою, знайшов прихисток на горі за межами «Гіркої річки».
Подальший аналіз зворотного боку таблички, який слугує путівником цими чужими землями, розкриває інструкції для мандрівника. Вони включають необхідність пройти через «сім ліг», щоб побачити щось «товсте, як парсікту-судно». Слово «парсікту» на інших табличках стосувалося розміру судна, достатнього для пережиття Великого потопу. Слідуючи цим вказівкам, дослідники дійшли до регіону «Урарту», що є ассирійським еквівалентом єврейського «Арарату» — гори, де, згідно з біблійними джерелами, зупинився Ноїв ковчег. Це відкриття підтверджує, що історія про порятунок від потопу була спільною для різних культур, і з вавилонської точки зору це вважалося не міфом, а фактом, що мав матеріальне підтвердження.
Таким чином, «Імаго Мунді» є не просто зображенням території, а радше відображенням глибинної структури буття. У ньому відоме і незвідане, реальне і міфічне, переплітаються, формуючи цілісну картину світу, що слугує каталізатором для розуміння незмінних людських прагнень до осмислення свого місця у великому просторі.