Сімдесятирічний бункер часів Холодної війни обвалився в море через ерозію в Східному Йоркширі

Ядерний бункер Королівського корпусу спостерігачів (ROC), зведений у сувору епоху Холодної війни на мінливих скелях Східного Йоркширу, остаточно припинив своє існування, обвалившись у води Північного моря під тиском невблаганної прибережної ерозії. Ця історична споруда, ідентифікована як спостережний пункт Tunstall ROC, мала приблизно сімдесятирічну історію та була невід'ємним елементом розгалуженої інфраструктури цивільної оборони Великої Британії. Остаточне руйнування та падіння відбулося в ніч між четвергом, 22 січня, та п'ятницею, 23 січня 2026 року, після того, як цегляний масив будівлі протягом кількох днів перебував у критичному стані, буквально зависнувши над краєм прірви.

Об'єкт, офіційно введений в експлуатацію близько 1959 року, створювався як стратегічно важлива станція моніторингу під юрисдикцією Королівського корпусу спостерігачів на випадок повномасштабного ядерного конфлікту. Його оперативне призначення полягало у миттєвій фіксації ядерних детонацій та подальшому точному вимірюванні рівнів радіоактивних опадів у навколишньому регіоні. Технічний проект передбачав наявність двох підземних камер, які мали забезпечити тимчасове укриття та умови для роботи волонтерського персоналу, закріпленого за цим постом. Станцію було офіційно виведено з експлуатації на початку 1990-х років, що стало логічним наслідком трансформації геополітичної ситуації після розпаду Радянського Союзу, тож вона так і не була використана за своїм прямим військовим призначенням у реальних бойових умовах.

Руйнування бункера є прямим наслідком суворих геологічних реалій узбережжя Холдернесс, яке характеризується одними з найвищих темпів берегової рецесії в усьому Сполученому Королівстві. На момент будівництва споруда розташовувалася на безпечній відстані — приблизно за 91 метр від краю скелі, проте море поступово поглинало сушу, наближаючись до фундаменту. Агентство з навколишнього середовища детально вивчило цей природний процес, зафіксувавши, що берегова лінія Холдернесс відступає в середньому на два метри щороку. Така масштабна ерозія в довгостроковій перспективі призвела до втрати величезних територій: за оцінками експертів, з часів римського панування море відвоювало близько п'яти кілометрів суші, знищивши при цьому 23 населені пункти.

У дні, що передували остаточній катастрофі, спостерігачі фіксували, як бункер небезпечно балансував на висоті приблизно 7,5 метрів над пляжем та гострим камінням. Історик-ентузіаст Дейві Робінсон разом зі своєю напарницею Трейсі Чарлтон детально документували екологічну поразку споруди через свій популярний YouTube-канал під назвою «bunker watch», який згодом привернув увагу міжнародної аудиторії. Робінсон підкреслив, що доля цього бункера сприймається як потужний символ здатності природи поступово повертати собі території, колись освоєні людиною. Варто зазначити, що мережа Королівського корпусу спостерігачів колись об'єднувала сотні подібних укріплених пунктів по всій країні, які мали забезпечувати уряд критично важливою інформацією у разі можливих радянських авіаударів.

Перед самим обвалом місцева влада — Рада Східного Райдингу — оприлюднила офіційні попередження, наполегливо закликаючи громадян триматися подалі від нестабільної ділянки узбережжя. Раніше цей об'єкт було внесено до переліку зон, де не планувалося впровадження жодних активних заходів щодо захисту берегової лінії від ерозії. Після того, як споруда впала, попередні огляди показали, що цегляний корпус залишився відносно цілісним біля підніжжя скелі. Ця подія ще раз нагадала про серйозний національний виклик, пов'язаний із необхідністю належної документації та збереження пам'яток Холодної війни, що знаходяться в зоні ризику, перш ніж вони будуть остаточно втрачені в морських глибинах.