Археологічні дослідження на Чатал-Гююк, одному з найважливіших неолітичних поселень Туреччини та об'єкті Світової спадщини ЮНЕСКО, розкривають еволюцію людських суспільств та їхні духовні практики. Розкопки, якими керують доцент доктор Алі Умут Тюркчан з Університету Анадолу та професор доктор Аркадіуш Марчіняк з Університету Познані, виявили свідчення давніх ритуалів і поховань візантійської доби, що підкреслює багатовікову історію цього місця.
На західному кургані Чатал-Гююка команда доктора Тюркчана виявила низку поховань візантійського періоду. Ці знахідки включають кімнатні гробниці, збудовані з адобі та плоского каменю, а також численні цегляні гробниці з різними візерунками. Хоча ці поховання не пов'язані безпосередньо з доісторичними періодами поселення, вони надають цінну інформацію про похоронні звичаї та соціальну структуру того часу. Дослідження візантійських поховань в Туреччині, зокрема на пам'ятках як Хаджимусалар-Гююк, демонструють типові практики, включаючи переважання дитячих поховань та рівномірне представлення чоловіків і жінок.
На східному кургані, під керівництвом професора Марчіняка, були виявлені групи споруд навколо центрального двору. Особливу увагу привертає «Дім мертвих» – ритуальна споруда з рештками 20 людських скелетів, що свідчить про складні похоронні обряди. Поруч знаходиться велика ритуальна будівля з розписаними стінами та 14 платформами, запланованими для дослідження наступного року. Ці знахідки доповнюють розуміння духовного та соціального життя неолітичних мешканців Чатал-Гююка, де будинки часто слугували місцем для ритуалів та поховань під підлогою.
Архітектурне планування поселення відображає зміни в соціальній організації: щільне розташування будівель у нижніх шарах вказує на комунальний спосіб життя, тоді як диференціація в архітектурному дизайні верхніх шарів свідчить про еволюцію соціальної структури. Це узгоджується з припущеннями археологів про міграцію мешканців зі східного кургану на західний через соціальні зміни. Чатал-Гююк, заснований близько 7500 року до н.е., був одним із перших великих поселень, що налічувало до 8000 мешканців. Його унікальність полягає в щільно розташованих будинках з адобі, доступ до яких здійснювався через отвори у плоских дахах. Відсутність вулиць та відкритих площ, наявність стінописів, рельєфів та скульптур свідчать про розвинену культуру та символічну систему. Ці розкопки розширюють знання про неолітичну добу та демонструють безперервність людської діяльності протягом тисячоліть.