Глибокий аналіз арабських письмових джерел XII та XIV століть виявив раніше невідомі деталі щодо двох потужних спалахів наднових зірок, SN 1006 та SN 1181. Ці відкриття розширюють розуміння небесних подій, зафіксованих середньовічними астрономами, підкреслюючи їхню високу спостережливість у фіксації швидкоплинних космічних явищ.
Поетичний твір XII століття, створений арабським поетом Ібн Санā' аль-Мульком, містить опис події, яку ідентифікують як наднову 1181 року. Цей вірш, присвячений Саладину, згадує «нову зорю» (наджм), що вказує на явище, яке відбулося приблизно у 1181–1182 роках, коли Саладин перебував у Каїрі. Спостереження свідчать, що ця наднова, розташована у сузір'ї Кассіопеї, була настільки яскравою (близько 0 зоряної величини), що її було легко видно неозброєним оком. Астрономи того часу бачили її у сузір'ї, яке вони називали «Хна нафарбована рука», що відповідає сучасному W-подібному сузір'ю Кассіопеї. Залишок SN 1181, ймовірно, пов'язаний із туманністю Pa 30.
Історик XIV століття Ахмад ібн Алі аль-Макрізі задокументував подію, що відповідає характеристикам наднової 1006 року. Аль-Макрізі описував «зорю» (кавкáб) з хвостом, яка світила яскравістю, порівнянною з Місяцем, і спостерігалася кілька місяців під час повстання Абу Ракви. Цей опис узгоджується з даними про Супернову 1006, яка була настільки світлою, що її було видно навіть у денному небі. Крім того, записи від перського полімата Ібн Сіни (Авіценни) про SN 1006 описували еволюцію кольору об'єкта, що додає унікальних деталей до загальної картини вибуху. SN 1006, яка була надзвичайно яскравою, допомагає астрофізикам класифікувати механізми вибухів, зокрема, підтверджуючи гіпотези про подвійні білі карлики як джерело деяких типів наднових Ia.
Ці свідчення з арабських джерел, знайдені серед текстів, що оспівують велич правителів, демонструють, що спостереження за космічними змінами були невід'ємною частиною світогляду того часу. Виявлення таких детальних описів, як яскравість, тривалість та колір, дозволяє сучасним науковцям глибше зрозуміти природу цих космічних подій. Здатність середньовічних мислителів фіксувати такі рідкісні явища свідчить про їхню відповідальність у збереженні цих знань для майбутніх поколінь.