Дослідження, результати якого були оприлюднені у жовтні 2025 року, зафіксувало понад сорок активних точок виходу метану на мілководді моря Росса в Антарктиді. Ця значна концентрація свідчить про масштабне та раніше не зареєстроване вивільнення потужного парникового газу безпосередньо з океанічного дна у цьому стратегічно важливому полярному регіоні. Науковці наголошують, що нові джерела емісії з'являються «із вражаючою швидкістю», що може бути прямим індикатором того, що глобальне потепління відбувається значно швидше, ніж передбачалося у попередніх кліматичних прогнозах.
Метан є критично важливим парниковим газом, який у двадцятирічній перспективі має потужність, що у 80 разів перевищує вуглекислий газ. Тепер цей газ проривається на поверхню на ділянках, де попередні глибоководні розвідки не фіксували жодної подібної активності. Дослідники застосували високоточні акустичні методи та дистанційно керовані підводні апарати (ROV) для підтвердження цього фундаментального зсуву в моделях емісії метану, працюючи на значних глибинах до 790 футів. Таке різке зміщення вимагає негайної та всебічної переоцінки регіональних кліматичних моделей, що використовуються для прогнозування майбутнього Антарктики. Водночас, це підкреслює критичну потребу у термінових наступних експедиціях для точного визначення екологічної ваги та потенційного впливу цих новоактивованих полярних викидів.
Це явище не є поодиноким інцидентом у контексті Антарктики. Раніше, протягом січня-лютого 2025 року, іспанська наукова експедиція вже зафіксувала масштабні викиди метану поблизу Антарктичного півострова. Ці метанові шлейфи досягали вражаючих розмірів: 700 метрів у довжину та 70 метрів у ширину. На думку дослідників, ці викиди пов'язані з вивільненням газу з кристалічних гідратів, які сформувалися приблизно 20 тисяч років тому із розкладеної органічної речовини. Цей процес пояснюється постльодовиковим підняттям континенту, спричиненим масовим таненням льодовикового щита. Важливо зазначити, що метанові гідрати лише в районі Антарктичного півострова містять близько 24 гігатонн вуглецю, що еквівалентно дворічному обсягу глобальних антропогенних викидів.
Хоча подібні процеси, пов'язані з масовим вивільненням метану, раніше регулярно спостерігалися у Арктиці, їхнє виявлення в Антарктиді вперше привертає таку пильну увагу світової спільноти та кліматологів. Це пов'язано з тим, що Антарктика традиційно вважалася більш стабільною щодо гідратів. Існує припущення, що загальне накопичення метану під морським льодом Антарктиди може становити до чверті світових морських запасів цього газу. Усвідомлення цих змін як потужних каталізаторів для більш глибокого наукового вивчення та міжнародної співпраці є ключовим елементом для відповідального коригування зовнішніх стратегій та політики у сфері клімату, зважаючи на стрімку динаміку планетарних змін. Необхідно терміново інтегрувати ці нові дані у глобальні моделі, щоб адекватно оцінити ризики для майбутнього планети.