Еволюційне походження орального контакту у приматів: дослідження вчених

Новітні наукові розвідки зосереджені на вивченні глибоких еволюційних витоків акту орального контакту, який спостерігається у широкого спектра приматів, включаючи людину. Вчені з Оксфордського університету спільно з колегами з Флоридського технологічного інституту провели оцінку, згідно з якою цей поведінковий патерн міг виникнути у ранніх приматів у період від 21,5 до 16,9 мільйона років тому. Результати цього важливого дослідження, опубліковані у фаховому журналі *Evolution and Human Behavior*, значно розширюють наше розуміння формування складних соціальних ритуалів.

Поведінка, що полягає у контакті рот-у-рот, не має очевидних прямих переваг для виживання, що спонукало дослідників до пошуку альтернативних еволюційних рушіїв. Аналіз свідчить про те, що цей жест, ймовірно, розвинувся для виконання таких важливих функцій, як оцінка потенційного партнера або зміцнення вже існуючих соціальних зв'язків всередині групи. Науковці розглядають гіпотезу, що поцілунок міг походити від практики грумінгу — взаємного догляду за шерстю, типового для людиноподібних мавп. Наприклад, шимпанзе та бонобо, які також практикують поцілунки та обійми, використовують їх для примирення чи іншої соціальної взаємодії.

Серед інших теорій, що пояснюють генезис поцілунків, виділяється концепція, яка пов'язує його з премастикацією. Це практика передачі пережованої їжі від матері до немовляти з рота в рот, що слугувало вираженням турботи та глибокої прихильності. Інше пояснення акцентує увагу на обміні інформацією: під час поцілунку відбувається несвідоме зчитування хімічних сигналів через запах і смак, що фактично є біологічним тестом на генетичну сумісність партнерів. Дослідник Адріано Ламейра з Університету Воріка висунув версію, що поцілунок міг еволюціонувати зі звички видаляти сміття або паразитів із шерсті родичів за допомогою витягнутих губ, що згодом трансформувалося у вираз прихильності.

Якщо у мавп грумінг є водночас гігієнічною процедурою та методом зміцнення соціальних вузлів, то у людей, які втратили густий волосяний покрив, поцілунок зберіг свою ключову роль як невербальний сигнал прихильності. Культурні відмінності суттєво впливають на сприйняття цього акту; наприклад, у Стародавньому Римі існували чітко розрізнені типи поцілунків: «осцулум» (дружній) та «савіум» (еротичний), що підкреслює багатогранність цієї поведінки. Вчені Пермського Політеху акцентують увагу на фізіологічних ефектах поцілунків, включаючи різкий стрибок адреналіну, підвищення рівня серотоніну та дофаміну, а також зниження кортизолу, що сприяє стійкості до стресу. Ці дані чітко демонструють: хоча еволюційне коріння поцілунків може бути біологічним, їхнє сучасне проявлення глибоко переплетене з культурними нормами та психологічним станом особистості.