Останні досягнення в галузі нейробіології, зосереджені на приматах, дозволяють розкрити складні механізми, які керують процесом формування структур кори головного мозку. Особлива увага приділяється зонам, відповідальним за нейрогенез — створення нових нейронів. Ключову роль у цих процесах відіграє Зовнішня субвентрикулярна зона (OSVZ). Саме вона є головним постачальником клітин для формування верхніх шарів кори у приматів.
Важливо підкреслити, що ця архітектура кардинально відрізняється від тієї, що властива гризунам, у яких генерація нейронів переважно відбувається у Стандартній субвентрикулярній зоні (SVZ). Вивчення цих міжвидових розбіжностей надає критично важливу інформацію про дивергентні еволюційні шляхи розвитку нервової системи, демонструючи, як різні клітинні стратегії призвели до різної морфології мозку.
Визначальним чинником, який впливає на кінцеву архітектуру мозку, є часова протяжність фази G1 клітинного циклу. У представників ряду приматів спостерігається значно довший період G1. Це подовження дозволяє клітинам-попередникам здійснити більшу кількість поділів до того, як почнеться їхня остаточна диференціація. Наслідком цього є багаторазове зростання загальної кількості нейронів, що, зрештою, призводить до формування більш звивистої та структурно складної кори. Подовжена фаза G1 також створює сприятливі умови для впливу зовнішніх регуляторних чинників, які можуть модулювати кінцевий клітинний результат, оскільки саме під час G1 клітина інтенсивно росте, синтезуючи необхідні білки та РНК.
Складність, яку ми бачимо сьогодні, є результатом еволюційних змін, що супроводжувалися конкретними генетичними модифікаціями. Серед них особливе місце посідає ген ARHGAP11B. Він функціонує як потужний каталізатор проліферації прогеніторних клітин, що безпосередньо пов'язано з розвитком складної борозенчастої структури кори, типової для приматів. Щоб підтвердити його ключову роль, дослідники провели експеримент: людський варіант цього гена був введений в ембріони ігрунок. Результати були вражаючими: це спричинило помітне збільшення обсягу неокортекса та значне ускладнення його малюнка, що чітко засвідчило центральне значення ARHGAP11B у формуванні великого і складного мозку. Додатковим важливим еволюційним важелем є сімейство генів NOTCH2NL, яке є унікальним для людини і відтерміновує початок нейрогенезу, дозволяючи прогеніторним клітинам довше підтримувати здатність до самовідновлення.
Усвідомлення цих фундаментальних механізмів розвитку, виявлених у наших найближчих родичів, приматів, надає неоціненний контекст для повного розуміння еволюційної траєкторії людського мозку. Ці знання формують міцну наукову базу не лише для дослідження неврологічних розладів, які є притаманними виключно людині, але й для розробки інноваційних стратегій корекції кортикальних порушень. Глибоке занурення у першопричини клітинних процесів, зокрема, вивчення впливу генетичних варіацій, як-от дія ARHGAP11B на проліферацію клітин радіальної глії, відкриває шлях до відновлення та гармонізації структур на найтоншому рівні, пояснюючи, як ці біологічні чинники пов’язані з формуванням нашої унікальної когнітивної реальності.