Дослідники з Копенгагенського університету, Магнус Фарао Хансен та Крістоф Хельмке, представили наукову працю, здатну кардинально змінити наше розуміння історії Мезоамерики та лінгвістичного ландшафту регіону. Їхнє сенсаційне дослідження, опубліковане 6 жовтня 2025 року у фаховому журналі «Current Anthropology», стверджує, що ієрогліфічна система, яку можна побачити на монументальних фресках та численних артефактах стародавнього міста Теотіуакан, є не просто символікою, а повноцінною формою письма. На відміну від добре вивчених та значною мірою розшифрованих записів майя, ця писемна система Теотіуакана тривалий час залишалася загадкою, нерозшифрованою. Однак тепер вчені переконані, що вона кодує ранню версію юто-ацтекської мови, що є справжнім лінгвістичним проривом, який відкриває нові горизонти для археології.
Теотіуакан, заснований приблизно 100 року до нашої ери, був не просто поселенням, а одним із найбільших та найвпливовіших міських центрів свого часу на американському континенті. На піку свого розквіту місто налічувало вражаючу кількість мешканців — понад 125 000 осіб. Попри його велич та монументальність, питання про етнічний склад та мову населення завжди викликало гострі суперечки серед археологів та істориків. Раніше серед науковців домінувала думка про співіснування та змішування багатьох різних діалектів у цьому багатонаціональному мегаполісі. Проте Хельмке та Хансен висувають обґрунтовану гіпотезу, що саме домінуюча культурна група, яка спілкувалася юто-науа, залишила по собі основну письмову спадщину міста, що свідчить про її значний вплив на формування місцевої ідентичності.
Ключовим моментом, що дозволив здійснити цей значний прорив у дешифруванні, стало ретельне застосування методів порівняльної лінгвістики. Фахівці провели деталізоване зіставлення ієрогліфів Теотіуакана із більш архаїчною стадією юто-ацтекської мови, яка існувала в той історичний період. Для цього вони використовували порівняльний аналіз, зіставляючи знайдені знаки з сучасними мовами-нащадками цієї групи, зокрема з науатль (мовою, якою пізніше спілкувалися ацтеки), а також з менш поширеними, але важливими мовами кора та уїчоль. Дослідники успішно застосували так званий «ребусний метод», який передбачає використання фонетичних значень, що відповідають конкретному історичному періоду існування Теотіуакана, а не пізнішим формам мови. Цей підхід, орієнтований на історичну реконструкцію, дозволив отримати низку багатообіцяючих результатів розшифровки, які вказують на фонетичну природу знаків. Хансен особливо наголосив, що спроба прочитати ці стародавні тексти, використовуючи виключно сучасний науатль, була б неприпустимим анахронізмом, оскільки мова зазнала значної еволюції протягом століть, і її фонетика суттєво змінилася.
Це несподіване лінгвістичне відкриття має глибокі та далекосяжні наслідки для переосмислення історії міграційних процесів у Центральній Мексиці. Якщо вдасться остаточно довести, що писемність Теотіуакана дійсно відображає мову-прародительку юто-науа, це може означати кардинальну зміну хронології. Носії науатля, мови, яка пізніше стала основною для імперії ацтеків, могли прийти до Центральної Мексики не лише після занепаду Теотіуакана (що стався близько 600 року н.е.), а їхнє коріння може сягати безпосередньо цього величного міста. Таким чином, громади юто-науа могли бути не просто мешканцями, а ключовими архітекторами культурної та мовної самобутності Теотіуакана набагато раніше, ніж це припускалося. Автори дослідження, Магнус Фарао Хансен і Крістоф Хельмке, чесно визнають, що їхня робота є лише першим кроком, який вимагає подальшого розширення корпусу знайдених текстів для остаточної та всебічної верифікації їхніх висновків, але вже зараз вона відкриває нову главу в історії Мезоамерики.