Фундаментальна течія прогресивної педагогіки, що акцентує увагу на навчанні через гру та єднанні з природним світом, знайшла яскраве втілення у новаторській діяльності мексиканської освітянки Естефанії Кастанеди-і-Нуньєс де Касерес (1872–1937). Її праця заклала основу для розвитку інституцій ранньої дитячої освіти, ґрунтуючись на передових дидактичних підходах. Пані Кастанеда, родом із Сьюдад-Вікторія, штат Тамауліпас, присвятила своє життя впровадженню інновацій у виховання найменших, незмінно інтегруючи ігрові елементи та природне середовище.
Кастанеда здобула глибокі знання, навчаючись у престижних закладах, зокрема у Чиказькому коледжі дитячих садків та Колумбійському університеті у Нью-Йорку. Ці студії значно розширили її розуміння прогресивних педагогічних систем, які вона потім привезла на батьківщину для трансформації освітнього ландшафту. Керуючись системою Фрідріха Фребеля, у 1903 році Кастанеда заснувала перший дитячий садок у Мехіко, якому дала назву «Федеріко Фребель» (номер 1). Цей крок став важливим етапом у визнанні важливості дошкільного періоду.
Філософську основу для роботи Кастанеди заклав Фрідріх Фребель, чиї ідеї про природовідповідність виховання та значення гри були революційними. Його система, що базувалася на німецькій ідеалістичній філософії, наголошувала на саморозвитку закладених у людині сил. Внесок Кастанеди не обмежувався лише практикою: вона активно представляла Мексику на міжнародних освітніх конгресах, просуваючи ідеї якісної ранньої освіти по всій країні.
Зусилля освітянки були гідно відзначені у 1921 році, коли Хусто Сьєрра присвоїв їй почесне звання Професора початкової освіти, підкреслюючи її роль як каталізатора змін у національній освітній парадигмі. Пізніше, у 1933 році, вона створила Семінар дитячих садків та соціальної роботи, спрямований на підготовку фахівців для надання соціальної допомоги сільським громадам. Це свідчить про її глибоке розуміння взаємозв'язку між освітою та соціальним благополуччям спільноти.
Спадщина Естефанії Кастанеди у сфері дошкільної освіти Мексики залишається вагомою і після її відходу 22 лютого 1937 року. Її діяльність демонструє, як індивідуальна відданість передовим ідеям може стати потужним рушієм для колективного зростання. Впровадження фребелівських принципів, таких як використання дидактичних «дарунків» та акцент на фізичній активності для інтелектуального розвитку, стало важливим кроком уперед, розкриваючи потенціал кожної дитини через усвідомлену взаємодію зі світом.