Коли фізик спостерігає за колапсом хвильової функції й усвідомлює, що без спостерігача рівняння залишаються мовчазними, постає незручне питання: а що, як спостерігач — це не випадковий учасник експерименту, а сама тканина, з якої виткана реальність? Стаття в New Scientist описує саме таку концепцію — «фізику агентивності», розроблену Адамом Франком з Університету Рочестера та його колегами з кількох країн. У цьому підході свідомий досвід і цілеспрямована дія перестають бути вторинними емерджентними властивостями складної матерії, натомість проголошуючись базовими елементами космосу.
Очевидно, центральна напруга, яку намагається усунути нова модель, полягає в тому, що сучасна фізика блискуче передбачає поведінку частинок, проте зовсім не пояснює, чому цю поведінку хтось суб'єктивно переживає. Франк та співавтори пропонують радикальний крок: сприйняти безпосередній досвід (lived experience) серйозно і вивести з нього фундаментальні закони. Згідно з даними, цей теоретичний поступ народжується на перетині фізики, філософії свідомості та нейронауки, де накопичені парадокси вже не дозволяють ігнорувати роль свідомого агента.
Саме зараз, коли штучні системи демонструють дедалі складнішу поведінку, а суперечки про свідомість тварин і ймовірний машинний розум сягнули піка, така зміна пріоритетів видається особливо вчасною. Дослідження припускають, що без урахування безпосереднього переживання ми приречені бачити в мозку лише біологічний комп'ютер, а у Всесвіті — лише набір рівнянь. Нова концепція, судячи з усього, намагається інтегрувати здатність до вибору та наміру в самі основи фізичної теорії, роблячи агентивність не побічним ефектом, а рушійною силою.
Тут чітко простежуються відмінності від уже відомих підходів. Інтегрована інформаційна теорія прагне виміряти свідомість через математичні структури, тоді як теорія глобального робочого простору наголошує на широкій доступності інформації в мозку, проте обидві вони все ще виводять свідомість із фізичних процесів. «Фізика агентивності» йде далі й стверджує, що без фундаментальної ролі суб’єктивного переживання та мети квантова механіка залишається неповною. Експерти зазначають, що це може допомогти розв'язати проблему вимірювання, де роль спостерігача досі виглядає як прикрий виняток із гарної теорії.
Уявіть собі не пасивного глядача, який просто фіксує результат кидка кісток, а самого гравця, чиє рішення брати участь уже змінює ймовірність результату. Так само, згідно з новою моделлю, свідомий агент не виникає у вже готовому Всесвіті — він співтворить його кожним актом уваги та вибору. Ця аналогія знімає позірну містичність: ми перестаємо шукати свідомість «всередині» нейронів або квантових ефектів і починаємо бачити її як первинну властивість, що організовує реальність навколо себе.
Наслідки такого зсуву виходять далеко за межі теоретичної фізики. Вони стосуються етики створення штучних свідомих систем, нашого розуміння колективних форм розуму в людських спільнотах і навіть ставлення до живого світу як до прояву тієї самої фундаментальної агентивності. Попередні дані міжнародних колаборацій вказують на те, що новий підхід може надихнути на експерименти, у яких філософія перестане бути абстрактним міркуванням, а перетвориться на робочий інструмент лабораторії.
Якщо свідомість дійсно лежить глибше за квантові поля, то кожна мить нашої уваги виявляється не епіфеноменом, а творчим актом, що формує тканину космосу.
