Нові дослідження показують, що мозок друзів стає більш синхронізованим під час ситуацій, що обіцяють винагороду, що може робити нас більш схильними вірити неправдивій інформації. Ця синхронізація, або узгодженість активності мозку між двома людьми, відіграє роль у тому, як ми обробляємо соціальну інформацію, включаючи брехню.
Дослідження, проведене вченими, вивчало, як соціальний контекст та стосунки впливають на нашу здатність виявляти обман. Учасники виконували комунікативні завдання, де вони вірили, що інформація, передана їм, навіть якщо вона була неправдивою, могла призвести до вигідних результатів для них самих та їхніх партнерів. Це узгоджується з висновками про те, що винагорода може впливати на прийняття рішень, роблячи нас менш критичними до інформації, особливо коли вона надходить від близьких людей. Використовуючи функціональну магнітно-резонансну томографію (фМРТ), вчені спостерігали підвищену активність у ділянках мозку, пов'язаних з обробкою винагороди та соціальним пізнанням, коли учасники вважали, що можуть отримати вигоду від взаємодії.
Дослідники виявили, що ступінь синхронізації мозку між друзями під час таких обмінів брехнею передбачав, чи буде людина успішно обманута. Це вказує на те, що спільна нейронна активність є не просто пасивним маркером, а активно сприяє тому, як ми інтерпретуємо соціальні сигнали, потенційно призводячи до упередженості довіри в контексті винагороди. Ці висновки підкреслюють, що виявлення обману є не лише аналітичним процесом, але й нейробіологічним явищем, на яке впливають соціальні стосунки та мотиваційні фактори.
Розуміння цих механізмів може надати уявлення про те, як близькість у стосунках та потенційні винагороди формують нашу сприйнятливість до дезінформації. Дослідження показують, що дружба може синхронізувати активність мозку, особливо в областях, пов'язаних з обробкою винагороди, що може пояснити, чому ми схильні більше довіряти друзям. Цінність цього відкриття полягає в його потенціалі інформувати стратегії для покращення комунікації та довіри в різних сферах, від особистих стосунків до професійних переговорів.
Розуміючи нейронні основи того, чому ми можемо бути більш довірливими за певних умов, ми можемо розробити кращі підходи для навігації складними соціальними взаємодіями та сприяти більш точним оцінкам чесності. Наприклад, дослідження показують, що окситоцин, відомий як «гормон довіри», відіграє ключову роль у соціальному зв'язку та співпраці, що може посилювати довіру між друзями. Ці знахідки також перегукуються з дослідженнями, які показують, що люди схильні до «упередженості правдивості», особливо коли спілкується хтось близький, наприклад друг, що може ускладнити виявлення обману. Таким чином, наша схильність довіряти друзям може бути частково зумовлена біологічними процесами, що відбуваються в мозку під час взаємодії.