Третя хвиля протестів «Ні королям» охопила 50 штатів США та 16 країн світу

У суботу, 28 березня 2026 року, Сполучені Штати стали епіцентром масштабної політичної події — третьої скоординованої акції протесту під гаслом «Ні королям» (No Kings). Цей рух спрямований проти розширення повноважень виконавчої влади та авторитарних тенденцій, що спостерігаються під час другого терміну президента Дональда Трампа. Організатори сподівалися, що цей день увійде в історію як наймасштабніший внутрішній протест у США. Попередні демонстрації вже демонстрували вражаючу динаміку: у червні 2025 року на вулиці вийшло понад 5 мільйонів людей, а в жовтні того ж року кількість учасників зросла до 7 мільйонів.

Цього разу масштаби акції виявилися ще більш амбітними. За даними координаторів, по всій країні було заплановано понад 3000 мітингів, а загальна кількість учасників, за попередніми оцінками, могла перевищити позначку в 9 мільйонів осіб. Протестна хвиля не обмежилася лише територією США, охопивши всі 50 штатів, але й перекинулася на міжнародну арену. Акції солідарності пройшли щонайменше у 16 країнах світу, серед яких особливою активністю відзначилися Франція, Італія та Австралія.

Центральною подією дня став мітинг у агломерації міст-близнюків Міннесоти — Міннеаполісі та Сент-Полі. Учасники маршів висунули конкретні звинувачення на адресу адміністрації, вказуючи на безпрецедентне посилення президентських повноважень та ознаки відкату від демократичних стандартів. Серед основних причин невдоволення — жорсткість міграційної політики та нещодавні інциденти за участю федеральних агентів. Крім того, значний резонанс викликали наслідки спільної американо-ізраїльської військової операції проти Ірану, що спровокувала різке зростання цін на пальне.

Вибір Міннесоти як головного майданчика протесту був невипадковим. Саме тут на початку 2026 року агресивна імміграційна кампанія призвела до трагічної загибелі двох громадян США — Рене Гуд та Алекса Претті — під час сутичок із представниками Імміграційної та митної служби (ICE). Ці події, разом із операцією в Ірані, стали потужним каталізатором для мобілізації населення. У Нью-Йорку до протестувальників приєдналися генеральна прокурорка Летиція Джеймс та актор Роберт Де Ніро, а у Вашингтоні багатотисячна колона рушила до Меморіалу Лінкольна.

Організаційне ядро руху, представлене такими групами, як Indivisible та 50501, продемонструвало значне розширення своєї географії. Співзасновниця Indivisible Лія Грінберг підкреслила, що успіх ініціативи вимірюється не лише кількістю людей на площах, а й зростанням протестної активності в традиційно республіканських штатах, таких як Айдахо, Вайомінг, Монтана та Юта. Це свідчить про те, що занепокоєння діями центральної влади виходить за межі традиційного політичного поділу.

Реакція Білого дому на ці події була очікувано гострою. Прессекретарка адміністрації Ебігейл Джексон назвала мітинги продуктом діяльності «мереж лівого фінансування», стверджуючи, що вони не мають широкої підтримки серед громадськості, та іронічно охрестила їх «сеансами психотерапії». Проте керівниця ACLU Дірдре Шиффлинг висловила переконання, що такі масові виступи проти зловживання владою президентом Трампом мають реальний вплив, змушуючи адміністрацію переглядати свої рішення. Враховуючи наближення проміжних виборів у листопаді 2026 року, ці демонстрації набувають особливої політичної ваги.