Новий документальний фільм репортерки ZDF Мітрі Сірін "Чи в небезпеці наша свобода слова?" досліджує актуальні дебати щодо свободи вираження поглядів у Німеччині. Фільм представляє різноманітні погляди громадян, зокрема тих, хто проживає в Дебельні, Саксонія, і відчуває, що їхні думки несправедливо таврують. Деякі висловлюють розчарування існуючими політичними партіями, вважаючи, що ті не пропонують реальних альтернатив.
Документальна стрічка також торкається юридичних дій, вжитих публічними діячами, такими як політик від FDP Марі-Агнес Штрак-Ціммерманн, яка подала численні позови за образливі висловлювання. Це ставить питання про те, як захищатися від неліберальних сил, не стаючи самому неліберальним. Репортаж Сірін протиставляє сучасні занепокоєння історичному досвіду несвободи, включаючи розповіді колишнього в'язня Штазі, Томаса Клінгештейна. Фільм, показаний на ZDF, доступний у ZDF Mediathek.
Свобода слова є фундаментальним правом у Німеччині, закріпленим у статті 5 Основного закону. Вона гарантує кожному право вільно висловлювати та поширювати свої думки усно, письмово та візуально, включаючи свободу преси без цензури. Попри це, згідно з дослідженням Allensbach, понад 40% німців вважають, що не можуть вільно висловлювати свою політичну думку. Це викликає занепокоєння, особливо враховуючи, що Німеччина стабільно посідає високі місця у світових рейтингах свободи преси, наприклад, 10 місце у 2024 році за версією "Репортерів без кордонів".
Дебати щодо свободи слова в Німеччині загострюються, особливо у контексті термінів на кшталт "культура скасування" та "клімат ненависті". Праві популістські сили активно розпалюють ці дискусії, фокусуючись на певних "культурних війнах". Дослідження показують, що хоча 40% респондентів вважають свободу слова в Німеччині "гаразд як є", 47% вважають її надто обмеженою. Водночас, люди відчувають, що існують правові обмеження, але недостатньо обмежень проти мови ворожнечі. Історичний контекст несвободи, представлений через розповідь колишнього в'язня Штазі, слугує потужним нагадуванням про те, що означає втрата свободи слова. У колишній НДР, громадяни не мали права вільно висловлюватися чи залишати країну, а тих, хто висловлював незгоду, часто ув'язнювали. Це контрастує з сучасними дебатами, де деякі вважають, що навіть висловлювання, які викликають обурення, мають бути захищені, тоді як інші наголошують на необхідності обмежень для запобігання розпалюванню ненависті та захисту людської гідності. Політик Марі-Агнес Штрак-Ціммерманн, яка подала майже 2000 позовів за мову ворожнечі, ілюструє складність пошуку балансу між захистом висловлювань та протидією їх зловживанню.
Додаткові дослідження показують, що подібні дебати щодо меж свободи слова активно ведуться і в інших європейських країнах, де стикаються різні правові системи та культурні норми. Наприклад, у Великій Британії існують закони, спрямовані на припинення розпалювання ненависті, які іноді викликають суперечки щодо надмірного обмеження свободи слова. Водночас, у скандинавських країнах, таких як Швеція, традиційно сильні позиції свободи слова, але й там обговорюються заходи щодо боротьби з фейковими новинами та їхнім впливом на громадську думку. Також згадується, що Німеччина посідає високі позиції в рейтингу свободи преси, але дебати щодо меж свободи слова тривають. Ці паралелі підкреслюють універсальність викликів, що стоять перед сучасними демократіями в епоху цифрових комунікацій. Документальний фільм Сіріна є важливим нагадуванням про те, що захист свободи слова вимагає не лише пильності, а й глибокого розуміння її складності та відповідальності, яку вона покладає на кожного члена суспільства.