Екранізація роману Ани Паули Майї «Поховайте своїх мерців» Марко Дутри: Прем’єра

Тридцятого жовтня 2025 року на екрани кінотеатрів Бразилії вийшов новий горор-фільм режисера Марко Дутри під назвою «Enterre Seus Mortos» («Поховайте своїх мерців»). Ця стрічка стала знаковою подією у сучасному жанровому кінематографі країни. Вона є кінематографічною адаптацією резонансного роману Ани Паули Майї, що вперше побачив світ у 2018 році. Фільм, у якому взяла участь і відома акторка Бетті Фаріа, занурюється у похмурі грані людського існування на тлі передчуття неминучого краху.

Сюжетна лінія зосереджена навколо Едгара Вілсона, якого зіграв Селтон Меллу. Його професія досить моторошна: він збирає мертвих тварин, що загинули на дорогах вигаданого міста Абалурдес. Його супутниками у цій справі є Томаш (Данило Грангея), колишній священник, якого відлучили від церкви, та Неті (Маржорі Естіано), яка є одночасно його керівницею та партнеркою. Це центральне тріо постійно стикається з ознаками наближення кінця світу, що створює атмосферу гнітючого та напруженого очікування.

Стрічка здобула схвалення критиків після демонстрацій на низці престижних кінофорумів. Серед них — Фестиваль до Ріо у 2024 році та Міжнародний кінофестиваль у Сан-Паулу. Завдяки спільній роботі кінокомпаній RT Features та Globoplay фільм потрапив до широкого прокату, де викликав жваві дискусії щодо сутності змін. Режисер Марко Дутра, відомий своєю попередньою роботою «Хороші манери», зумів створити на екрані світ, який, за власним визнанням Селтона Меллу, породжував «змішані почуття захоплення та відрази» через свою разючу абсурдність.

Літературна першооснова, роман Ани Паули Майї, вирізняється стриманим та об’єктивним стилем. Авторка часто концентрується на образах суворих, небагатослівних чоловіків, чиє існування тісно переплетене з виснажливою працею та постійною присутністю смерті. Цікаво, що сама Майя підкреслювала: вона завершила «Enterre Seus Mortos» ще до початку пандемії, наче пророкуючи майбутній глобальний злам. Кінострічка Дутри фактично є багатошаровою алегорією, що охоплює проблематику соціального розшарування, яке загострилося на тлі поширення смертоносного вірусу. Вона також перегукується з темами, порушеними в інших творах Майї, зокрема у «З кожних п’ятисот — одна душа». У місті Абалурдес, де ширяться чутки про граніт, що падає з неба, та дивний синдром, який вражає дітей, мешканці, змирившись із фатумом, шукають розради у ритуалах. Ці ритуали є їхньою останньою спробою втриматися за реальність. Тим часом, заможні верстви населення відчайдушно намагаються втекти, використовуючи ракети, призначені виключно для них, підкреслюючи прірву між багатими та бідними перед обличчям катастрофи.

Режисерська робота Дутри відзначається суворим підходом та виразним візуальним рядом. У ньому барокові світлотіні (к’яроскуро) дивовижно гармоніюють зі справжньою, майже відчутною, сирістю навколишнього середовища. Це відкриває нові, свіжі горизонти для бразильського фантастичного кінематографа. Глядач отримує не просто черговий фільм жахів, а глибоке відображення спільних колективних тривог. У цьому світі кожен вибір, навіть такий буденний, як збирання загиблих тварин, набуває ваги доленосного знаку в очікуванні масштабних суспільних зрушень.