10 жовтня 2025 року стрімінгова платформа Netflix представила світовій аудиторії чилійську сімейну драму під назвою «Пливи до мене». Оригінальна назва стрічки — Limpia, а міжнародна версія відома як Swim To Me. Цей фільм, знятий талановитою режисеркою Домінгою Сотомайор, є довгоочікуваною екранізацією однойменного бестселера, який набув значного резонансу в літературних колах, написаного Алією Трабукко Зеран. Кінострічка вже встигла привернути увагу професійної спільноти та критиків після успішного показу на престижному кінофестивалі у Сан-Себастьяні. Фільм пропонує глядачам не просто історію, а глибоке й багатогранне дослідження природи людської прив'язаності, її деструктивних форм, а також невидимих соціальних кордонів, що продовжують розділяти суспільство Латинської Америки. Прем'єра на Netflix підтвердила міжнародний інтерес до соціально загостреного чилійського кінематографа.
Сюжетна лінія розгортається навколо Естели, жінки, яка у пошуках кращої долі покинула свої рідні південні регіони Чилі, переїхавши до гамірного Сантьяго. Тут вона влаштовується хатньою робітницею у заможній родині. Її ключові професійні обов’язки зосереджені на цілодобовому догляді за шестирічною дівчинкою на ім’я Хулія. З плином часу службові стосунки між ними починають стрімко виходити за встановлені рамки, перетворюючись на щось набагато глибше, емоційно інтенсивніше і, врешті-решт, всепоглинаюче. Взаємини між опікункою та дитиною поступово формують своєрідний таємний, ізольований світ, де панує взаємна залежність. У цьому тісному просторі межі між щирою, жертовною турботою та небезпечною, руйнівною одержимістю стають критично розмитими. Ця емоційна пастка неминуче веде обох героїнь до серйозних і непередбачуваних наслідків, ставлячи під сумнів саму природу їхнього зв'язку.
Акторський склад блискуче впорався із цим психологічно складним матеріалом. Головні ролі у напруженій драмі виконали Марія Пас Гранжан, яка переконливо втілила образ Естели, та Роса Пуга Віттини, яка зіграла Хулію. Їхня спільна акторська робота відзначається тією вражаючою автентичністю та емоційною глибиною, яка є характерною рисою режисерського стилю Домінги Сотомайор. Режисерка відома своїм унікальним підходом до кінематографа, що заохочує співтворчість і природність виконання. Фільм майстерно порушує низку універсальних тем, що резонують із сучасним суспільством. Серед них — невидимі, але міцні класові бар’єри, які часто визначають долі людей, динаміка влади, що встановлюється в ієрархії домашнього господарства, а також надзвичайно тонка, майже невловима межа, що розділяє справжню, щиру прив’язаність і фактичне емоційне поневолення. Це кіно змушує глядача розмірковувати над соціальною несправедливістю.
Хронометраж кінострічки становить 109 хвилин, що є достатнім часом для того, щоб глядач міг детально простежити за повільним, але невблаганним розвитком цієї складної психологічної динаміки між персонажами. Домінга Сотомайор, яка раніше здобула визнання завдяки фільму «Слишком поздно умирать молодым», не лише режисувала, але й активно працювала над сценарієм. Вона співпрацювала з Габріелою Ларральде та самою авторкою роману-першоджерела, Алією Трабукко Зеран, забезпечуючи максимальну відповідність духу книги. Стрічка «Пливи до мене» ставить перед аудиторією низку важливих філософських питань. Вона досліджує, як впливає ізоляція від власної сім'ї та постійна необхідність обслуговувати чужі потреби на формування емоційних зв’язків у людини. Фільм глибоко аналізує, яким чином прагнення до близькості, що виникає внаслідок глибокої самотності, може стати потужним каталізатором для кардинальних внутрішніх змін, перетворюючи звичайну службову залежність на небезпечну емоційну драму.