16 березня 2026 року о 12:15 за всесвітнім часом (UTC) активна область під номером 4392 на поверхні Сонця стала джерелом помірно потужного спалаху класу M2.7, що за шкалою NOAA відповідає рівню R1. Дана подія тривала приблизно 24 хвилини та супроводжувалася інтенсивним радіосплеском II типу. Фахівці оцінили швидкість ударної хвилі приблизно у 1227 км/с, що стало чітким свідченням викиду корональної маси (CME). Хоча активність була зафіксована у південно-східному квадранті сонячного диска, результати моделювання та дані з коронографів підтвердили наявність плазмової компоненти, траєкторія якої спрямована в бік нашої планети.
Перші повідомлення від Центру прогнозування космічної погоди NOAA (SWPC) надійшли вдень 16 березня о 14:16 UTC. Експерти попередили про ймовірний викид речовини та очікували на додаткові знімки для остаточного підтвердження. Ближче до вечора того ж дня, у період між 20:25 та 20:29 UTC, аналіз отриманих зображень дозволив уточнити ситуацію: частина сонячної плазми дійсно рухається до Землі. На основі цього SWPC оприлюднив прогноз щодо геомагнітної бурі категорії G2 (помірна), яка очікується саме 19 березня 2026 року. Протягом 17 та 18 березня значних збурень не передбачається, і рівень активності залишатиметься нижче позначки G1.
Варто зазначити, що ця оцінка є помірною, оскільки погляди наукової спільноти на подію дещо розділилися. Раніше незалежні джерела, включаючи Лабораторію сонячної астрономії ІКД РАН, припускали значно швидший прихід сонячної плазми — вже до середини дня 18 березня. Проте перші детальні моделі руху CME продемонстрували суттєво меншу швидкість потоку речовини. Згідно з оновленими розрахунками від 17 березня, плазмова хмара рухається повільно, тому її прибуття очікується ближче до суботи, 21 березня, або навіть пізніше. Така значна різниця між первинними візуальними оцінками та результатами комп’ютерного моделювання ще раз підкреслює, наскільки складним є точне прогнозування подібних космічних явищ. Наразі вчені не виключають навіть сценарій, за якого основна маса викиду пройде повз Землю.
Сам спалах супроводжувався не лише викидом енергії, а й руйнуванням великого протуберанця безпосередньо поруч із епіцентром, що помітно збільшило загальну кількість викинутої у космос речовини. Попри це, за своєю потужністю дана подія значно поступається січневому спалаху класу X1.8, який спричинив геомагнітну бурю рівня G5 та став причиною рекордного радіаційного шторму XXI століття. На даний момент екстремальних ефектів не прогнозується: фахівці не очікують ні сильного радіаційного впливу на навколоземну орбіту, ні тривалих збоїв у роботі наземних енергетичних систем.
Представники NOAA зазначають, що буря рівня G2 може проявитися у вигляді яскравих полярних сяйв, які можна буде спостерігати на широтах близько 55 градусів. Також можливі короткочасні перешкоди у роботі високочастотного радіозв’язку та незначні коливання напруги в електричних мережах у північних регіонах. Ситуація залишається під постійним наглядом науковців: нові дані з коронографів та супутників спостереження можуть скоригувати часове вікно прибуття сонячного вітру вже протягом найближчих кількох днів.
У 2026 році Сонце продовжує нарощувати свою активність, наближаючись до чергового піка одинадцятирічного циклу. Періоди повного затишшя все частіше змінюються фазами різкого пробудження зірки. Кожна подібна подія — це не лише виклик для технічної інфраструктури Землі, а й важливий тест для сучасних наукових моделей. Наступні одна-дві доби покажуть, чия оцінка виявиться точнішою — ранні візуальні припущення дослідників чи уточнені цифрові розрахунки траєкторії сонячної плазми.
