Теоретична фізика досліджує дежавю, паралельні світи та мультивсесвіт Мічіо Каку

Постійне відчуття дежавю, коли здається, що момент переживається одночасно в інших всесвітах або є повторенням іншого «я», змушує замислитися про природу реальності. У 2026 році теоретична фізика розглядає цю концепцію вже не як чисту фантастику, а як можливий наслідок фундаментальних законів. Ця ідея знаходить своє коріння в квантовій механіці, науці, що вивчає природу на атомному та субатомному рівнях, де провідні фізики десятиліттями обговорюють наслідки, зокрема щодо розширення паралельних всесвітів.

Теоретичний фізик доктор Мічіо Каку, відомий прихильник теорії струн, активно просуває ідеї, пов'язуючи свою роботу з концепціями червоточин та мультивсесвіту. Каку, співзасновник теорії струнного поля, стверджує, що наш Всесвіт є лише однією «бульбашкою» у нескінченно зростаючому мультивсесвіті, де інші реальності можуть кардинально відрізнятися від нашої. Він пояснює, що теорія струн, яка розглядає елементарні частинки як різні ноти на крихітній вібруючій струні, вимагає існування 11 вимірів для узгодження гравітації з квантовою фізикою. Теорія струн залишається єдиною, що прагне об'єднати загальну теорію відносності з квантовою фізикою.

Сучасні дослідження на межі технологій натякають на можливість емпіричної перевірки цих гіпотез. Наприклад, прорив у квантових обчисленнях, як-от досягнення Google з квантовим чипом Willow наприкінці 2024 року, виконав стандартне тестове обчислення за п'ять хвилин, на яке найпотужнішим суперкомп'ютерам знадобилося б 10 септильйонів років, що перевищує вік самого Всесвіту. Такі надшвидкісні обчислення, що використовують принципи суперпозиції та квантової заплутаності кубітів, підкріплюють «багатосвітову інтерпретацію» Девіда Дойча, яка постулює, що квантові обчислення можуть відбуватися у паралельних реальностях.

Паралельно з цим, передові інструменти, як-от космічний телескоп «Джеймс Вебб» (JWST), розширюють межі наукового пізнання. JWST продовжує фіксувати екзопланети та стимулює роздуми про місце людства у космосі. Нещодавні спостереження за системою HR 8799, розташованою на відстані близько 130 світлових років, чітко показали, як кристали силікату, утворені у внутрішній частині диска, транспортуються до холодних зовнішніх регіонів, де формуються комети. Крім того, телескоп аналізує світло зірок, що проходить крізь атмосфери планет, виявляючи такі молекули, як водяний пар та метан, а також вуглекислий газ, що свідчить про формування газових гігантів, подібних до Юпітера, шляхом акреції ядра.

Цей розширений космічний погляд загострює увагу на Парадоксі Фермі — суперечності між високою ймовірністю існування позаземного життя та відсутністю прямих доказів. У 2026 році, на тлі відкриттів JWST, що підтверджують універсальність механізмів формування газових гігантів у системі HR 8799, парадокс залишається критичним питанням. Класичний світ, у якому ми живемо, є природним наслідком квантових систем, де кожен квантовий вимір призводить до розгалуження на паралельні реальності. Філософський виклик залишається незмінним: чи є дежавю лише функціональним збоєм мозку, чи це відлуння паралельної реальності? Наука, керована технологічним прогресом, змушена зберігати відкритість до концепції множинних існувань, навіть якщо поточний консенсус схиляється до дотримання відомих нам фізичних законів.