Інформаційна Динаміка Кидає Виклик Фундаментальному Розумінню Часу та Простору-Часу

Сучасні фізичні дослідження ставлять під сумнів усталене уявлення про неперервний плин часу від минулого до майбутнього, особливо у спробах уніфікувати загальну теорію відносності та квантову механіку. Ця тривала наукова колізія, відома як «проблема часу», виникає через несумісність двох підходів: теорія Ейнштейна інтегрує час у динамічну структуру простору-часу, тоді як квантова механіка використовує його як зовнішній, фіксований параметр, що не підлягає квантовим флуктуаціям.

Революція, що набирає обертів у 2026 році, позиціонує інформацію як фізичну величину, стверджуючи, що динаміка інформації може замінити традиційний зв'язок ентропії зі стрілою часу. Останні досягнення встановлюють прямий зв'язок між гравітацією та термодинамікою, припускаючи, що гравітація може виникати зі статистичних процесів, пов'язаних з інформацією. Цей погляд передбачає, що простір-час може бути похідним від інформації, складаючись із дискретних елементів, які фізично фіксують квантові взаємодії минулого.

У рамках петльової квантової гравітації тканина простору-часу моделюється як мережа дрібних дискретних фрагментів, що призводить до скасування часу як фундаментального аспекту. Дослідження, проведені на початку 2026 року, підтверджують, що геометрія простору-часу викривляється залежно від розподілу квантової інформації, зокрема заплутаності, а не лише від маси та енергії. Таким чином, темпоральний порядок виникає безпосередньо з цього незворотного «відбитка» інформації, що означає, що час є кумулятивним записом усього, що відбулося. Стріла часу відображає незворотність цього запису, оскільки поширення інформації неможливо глобально скасувати.

Інформаційне бачення також пропонує пояснення додаткового гравітаційного тяжіння, яке традиційно приписують темній матерії, припускаючи, що накопичені інформаційні відбитки локально посилюють гравітацію. Цей підхід генерує перевірювані прогнози, зокрема щодо впливу інформаційного відбитка на просторово-часовій геометрії поблизу чорних дір, що має впливати на випромінювання Гокінга. Лабораторні експерименти, що використовують квантові комп'ютери, надають контрольовані умови для моделювання того, як обмеження зберігання інформації створюють ефективну стрілу часу. Наприклад, у 2011 році CODATA рекомендував значення гравітаційної сталої G = 6.67384(80) × 10^-11 м³ кг⁻¹ с⁻², що підкреслює важливість точних констант у цих моделях.

Нові дослідження на початку 2026 року продовжують ставити під сумнів припущення про «Холодну темну матерію» щодо швидкості частинок після Великого вибуху. Ідея, що простір-час є набором найдрібніших частинок, як пікселі на екрані, може призвести до перегляду багатьох законів, включно зі сталістю швидкості світла. У цьому новому розумінні, час не є фундаментальним, а є внутрішнім породженням Всесвіту через його безперервну самозаписувальну динаміку. Це узгоджується з ідеями, що причинність, а не час, є основною характеристикою нашого всесвіту, і що час не має місця у нових формулах для об'єднання квантової механіки та теорії відносності. Варто зазначити, що чутки про втрату гравітації Землею на 7 секунд 12 серпня 2026 року, пов'язані з вигаданим «Проєктом Якір», були спростовані NASA, оскільки гравітація залежить від маси планети.