Середина вересня 2025 року принесла до Північних Альп різку та несподівану зміну погоди. Деякі райони Берхтесгаденських Альп зафіксували випадіння понад 100 сантиметрів важкого, мокрого снігу, що накопичився протягом лише 72 годин. Це надзвичайно інтенсивне раннє скупчення опадів спровокувало сходження мокрої снігової лавини. Лавина досягла притулку Тоні-Ленц-Хут, розташованого на висоті 1450 метрів над рівнем моря, на південно-східній стороні гори Унтерсберг, спричинивши незначні пошкодження конструкції споруди.
На щастя, під час цього інциденту в Тоні-Ленц-Хут нікого не було. Хоча цей перший зимовий спалах міг натякати на сувору майбутню пору року, подальше потепління, яке панувало протягом жовтня, швидко призвело до танення раннього снігового покриву. Це швидке зникнення снігу чітко продемонструвало важливий метеорологічний принцип: поодинокі, але потужні осінні явища не можуть слугувати надійним показником загального характеру майбутньої зими.
Метеорологічна наука наголошує, що довгострокові тенденції зимової погоди визначаються великомасштабною динамікою атмосфери. Такі ключові чинники, як Північноатлантичне коливання (NAO) та стійкість Полярного вихору, вважаються основними «архітекторами» цих широких погодних моделей, часто зводячи нанівець вплив будь-якого окремого, раннього снігопаду. Поточне глобальне моделювання зимового сезону 2025/2026 року представляє складний і суперечливий прогноз.
Деякі індикатори вказують на потенційне різке похолодання вже у грудні. Це може бути наслідком послаблення Полярного вихору, який здатен перенаправити маси холодного повітря далеко на південь. Однак ця можливість вступає у протиріччя з історичними аналогами. Вони свідчать, що сильна позитивна фаза NAO на початку осені зазвичай корелює з м’якшими умовами пізніше протягом європейської зими.
Таким чином, основний виклик для сучасного прогнозування полягає у необхідності узгодження миттєвої, відчутної події — як-от випадіння 100 см снігу — з тонкими, фундаментальними глобальними течіями, які зрештою формують загальну кліматичну реальність. Це підкреслює, наскільки важко відрізнити кліматичний «шум» від справжнього сигналу, що визначає довгострокові зміни, і вимагає від синоптиків постійного балансування між локальними явищами та планетарними процесами.