Земні океани та приховане дихання планети: як фрагменти континентів живлять вулкани з глибин

12 листопада 2025 року міжнародна дослідницька група під керівництвом вчених із Саутгемптонського університету (University of Southampton) оприлюднила результати, які кардинально змінюють наші уявлення про внутрішні процеси, що відбуваються у надрах Землі.

Це новаторське дослідження, деталі якого були опубліковані у впливових наукових виданнях Nature Geoscience та ScienceDaily, розкриває рідкісний та надзвичайно повільний геологічний механізм. Він полягає в тому, що фрагменти континентів буквально відриваються від своєї основи і занурюються в океанічну мантію, стаючи джерелом живлення для вулканів, розташованих у глибинах океанів.

Дослідники назвали цей феномен «мантійними хвилями» (mantle waves). Ці хвилі функціонують на значній глибині — від 150 до 200 кілометрів. Вони повільно переміщуються вздовж основи континентів, відділяючи та транспортуючи їхнє стародавнє коріння на відстані, що перевищують 1000 кілометрів.

Саме цим процесом пояснюється загадкова присутність хімічних елементів, типових для континентальної кори, у складі лав океанічних вулканів, які знаходяться далеко від активних меж тектонічних плит. Раніше походження цих збагачених елементів вважалося однією з найбільш нерозв'язаних таємниць геохімії.

Тепер стало зрозуміло: глибинні течії мантії переносять стародавні уламки континентів під океанічні плити. Це створює приховані канали, з яких згодом народжується нова магма. Хоча цей процес відбувається надзвичайно повільно — зі швидкістю лише кілька сантиметрів на рік — він є ключовим фактором, що формує довгострокову геологічну еволюцію планетарних надр.

Вчені припускають, що подібна глибинна взаємодія між континентами та океанами наразі відбувається під Південною Атлантикою та Індійським океаном. Зокрема, «мантійні хвилі» можуть бути безпосередньо пов'язані з формуванням таких унікальних вулканічних островів, як Тристан-да-Кунья, Кергелен та Гавайї, де хімічні «підписи» лав чітко вказують на сліди стародавніх континентів.

Як зазначив керівник дослідження, професор Саймон Кетлін із Саутгемптонського університету, це відкриття має фундаментальне значення:

«Ми вперше спостерігаємо, як континенти продовжують впливати на геохімію Землі навіть після того, як вони розкололися і пішли під воду. Планета пам’ятає свої форми».

Це відкриття не лише розв'язує давню геохімічну загадку, а й символічно об'єднує континенти та океани в єдиний, безперервний цикл планетарного дихання. Стає очевидно, що Земля не розділена на жорсткі зони «суші» та «води» — вона перебуває у стані постійного перетікання з однієї форми в іншу. Континенти, немов глибокий подих, занурюються і відроджуються у вигляді вулканів, повертаючи світові енергію своїх древніх материків.