Нове дослідження, опубліковане у вересні 2025 року в журналі Nature Communications, виявило значну тенденцію: багато видів рослин, які успішно натуралізувалися за межами своїх природних європейських ареалів, одночасно демонструють зростання поширеності і у своїх рідних регіонах. Це свідчить про наявність спільних рис, що сприяють їхньому глобальному успіху.
Аналіз даних з десяти європейських країн показав, що рослини, які процвітають у нових умовах, часто мають такі характеристики, як високий зріст, універсальність (здатність адаптуватися до різних умов), висока конкурентоспроможність та перевага до ґрунтів, багатих на поживні речовини. Ці риси виступають ключовими рушіями їхньої експансії як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях. Дослідження також підкреслюють, що види, які занепадають у своїх природних ареалах, рідко досягають успіху на чужих територіях. Це відкриває цінні можливості для прогнозування видів, що можуть становити інвазійний ризик, і для вдосконалення природоохоронних зусиль.
Додаткові дослідження підтверджують, що успішні інвазивні види часто мають потужні механізми розмноження та виживання, не вимагаючи специфічних екологічних умов чи природних ворогів. Вони здатні швидко рости та ефективно конкурувати за ресурси, такі як поживні речовини та вода, витісняючи місцеві види. Рослини, що добре почуваються як на бідних, так і на більш продуктивних ґрунтах, демонструють вищу інвазивність у глобальному масштабі, що свідчить про їхню широку екологічну толерантність. Це узгоджується з висновками про те, що види, які асоціюються з антропогенно зміненими середовищами та мають широкий спектр середовищ існування у своєму рідному ареалі, мають вищу ймовірність натуралізації в інших частинах світу.
Цікаво, що інвазивні види часто поширюються значно швидше за місцеві. Без людського втручання вони можуть рухатися зі швидкістю близько 35 кілометрів на рік, а за сприяння людини ця швидкість може сягати вражаючих 1883 кілометрів на рік. Це значно перевищує темпи, необхідні для адаптації до змін клімату, які місцеві види часто не в змозі підтримувати.
Важливу роль у цьому процесі відіграє людська діяльність, зокрема садівництво, яке відповідає за значну частку інтродукцій нових видів. Розуміння цих спільних рис – високого росту, адаптивності, конкурентоспроможності та переваги до певних ґрунтових умов – дозволяє краще передбачати потенційні інвазійні загрози. Це дає змогу зосередити зусилля на збереженні біорізноманіття та захисті екосистем від небажаного впливу видів, які демонструють виняткову здатність до експансії. Таким чином, вивчення цих закономірностей відкриває шлях до більш глибокого розуміння динаміки рослинних спільнот та їхньої взаємодії з навколишнім середовищем.