Нове дослідження, опубліковане у виданні *Proceedings of the National Academy of Sciences*, виявило фундаментальні відмінності у моделях пересування між представниками родин псових (каніди) та котячих (феліди). Вчені встановили, що каніди, такі як вовки та лисиці, схильні дотримуватися більш передбачуваних маршрутів, тоді як феліди, зокрема пуми та леопарди, демонструють більш розсіяний та непередбачуваний спосіб пересування. Це відкриття має глибокі наслідки для розуміння екології цих тварин та їхньої взаємодії з навколишнім середовищем.
Ці відмінності у рухах безпосередньо пов'язані з їхніми різними дієтами, стратегіями полювання та соціальними структурами. Каніди, які часто є всеїдними та полюють групами, можуть переслідувати здобич на значні відстані, що сприяє формуванню чітких маршрутів. На противагу цьому, феліди, як правило, є одинаками-хижаками, які покладаються на засідки та раптові напади, що вимагає більш гнучкого та розсіяного підходу до пересування. Дослідження, що охопило дані понад 1200 тварин з усього світу, використовувало фізичні моделі для картографування так званих «маршрутних шляхів» тварин, підкреслюючи міждисциплінарний характер роботи вчених.
Передбачувані шляхи канід роблять їх більш вразливими до перешкод, створених людиною, таких як дороги та міські забудови. Це створює значні виклики для збереження цих видів, оскільки їхні традиційні маршрути можуть бути розбиті або перекриті. З іншого боку, широкі та непередбачувані переміщення фелідів створюють власні проблеми для ефективних природоохоронних заходів. Захист таких видів вимагає розуміння їхніх територіальних потреб та забезпечення достатньо великих, зв'язаних середовищ існування, які дозволяють їм вільно пересуватися.
Додаткові дослідження, що охоплюють 8000 років аналізу кісток з археологічних об'єктів, показують, що людський вплив загалом призвів до зменшення розмірів диких тварин за останнє тисячоліття, тоді як свійські види, навпаки, збільшилися в розмірах. Це свідчить про глибокий вплив людської діяльності на еволюційні траєкторії різних видів. Аналіз кісток з археологічних об'єктів Франції підтверджує цю тенденцію, показуючи, що дикі ссавці та птахи зменшувалися в розмірах паралельно зі зростанням людських популяцій та фрагментацією ландшафтів. Це підкреслює, як зміни в середовищі існування та тиск з боку людини можуть формувати фізичні характеристики тварин протягом тривалого часу.