Секрети котячого зору: Як анатомія дозволяє їм бачити у напівтемряві

Коти, будучи за своєю природою сутінковими мисливцями, демонструють пік активності на світанку та в час заходу сонця. Ця особливість є результатом тривалої еволюційної адаптації їхньої зорової системи до умов низької освітленості. Завдяки цій перевазі, вони здатні орієнтуватися та полювати при рівні освітлення, який у сім разів нижчий за мінімальний поріг, що сприймається людським оком. Фундаментальною причиною такої високої ефективності є унікальна анатомічна будова котячого ока.

Ключовим елементом, що забезпечує феноменальне нічне бачення, є специфічна структура, відома як *Tapetum Lucidum* — світловідбиваючий шар, розташований безпосередньо за сітківкою. Цей шар, що складається з кристалів гуаніну, діє як внутрішнє дзеркало. Його функція полягає у тому, щоб спрямовувати фотони, які вже пройшли крізь світлочутливі клітини, назад на сітківку. Це дає рецепторам другий шанс уловити світлову енергію. Саме дія тапетуму відповідає за характерне світіння котячих очей при потраплянні на них променів світла. Натомість у людини цей ефект відсутній, оскільки світло відбивається від кровоносних судин, створюючи відоме явище «червоних очей» на фотографіях. Слід зазначити, що відбивна здатність тапетуму у котів може перевищувати аналогічний показник людського очного дна у 130 разів.

Окрім тапетуму, котяча зорова система має низку інших переваг, які допомагають їм у сутінках. Їхні зіниці мають форму вертикальних щілин. Така конфігурація дозволяє їм максимально розширюватися для збору дефіцитного світла у вечірній час, а також швидко звужуватися, наче захисний механізм, для збереження чутливої сітківки при яскравому денному освітленні. Крім того, сітківка котів містить значно більшу кількість паличок — фоторецепторів, відповідальних за фіксацію руху та чорно-біле сприйняття — порівняно з колбочками, які відповідають за кольорове бачення.

Ці видатні адаптації, однак, мають свою ціну в умовах яскравого дня. Зір котів менш пристосований для точного розрізнення насичених кольорів. Хоча їхній світ не є суто чорно-білим, він переважно складається з відтінків сірого, зеленого та блакитного. Щодо гостроти зору, то на великих відстанях вони можуть перевершувати людину, але вони гірше фокусуються на дрібних деталях об'єктів, розташованих ближче, ніж на відстані півметра. Для успішної навігації та полювання у повній темряві коти також критично задіюють свій високорозвинений слух та вібриси (вуса), які слугують надзвичайно точними сенсорними інструментами для визначення дистанції та фіксації найменших коливань повітря.

Важливо підкреслити, що незважаючи на всі ці біологічні «удосконалення», коти не можуть бачити в умовах абсолютної темряви. Для активації будь-яких фоторецепторів, навіть у мінімальній кількості, необхідна наявність хоча б якогось зовнішнього джерела світла, хай і дуже слабкого.