Шведська академія оголосила лауреатом Нобелівської премії з літератури за 2025 рік угорського письменника Ласло Краснахоркаї. Цю високу нагороду присудили за його «переконливу та пророчу творчість, яка в розпал апокаліптичного жаху знову утверджує незламну силу мистецтва». Таке рішення чітко підкреслює зростаючу потребу в глибокому осмисленні колективних викликів сучасності, яке можливе лише через призму високохудожньої літератури.
Ласло Краснахоркаї, який народився 5 січня 1954 року в місті Дьюла на південному сході Угорщини, сформував унікальний, легко впізнаваний літературний стиль. Його проза, яку часто зіставляють із творчим доробком Франца Кафки та Томаса Бернхарда, належить до традиції центральноєвропейської літератури, де домінують абсурдизм і гротеск. Письменник, чиє дитинство пройшло серед селян, зосередив свою увагу на мотивах занепаду, передчуття катастрофи та прихованих вад буденного світу. Літературний шлях Краснахоркаї розпочався у 1977 році, а його дебютний роман «Сатанинське танго» (1985) миттєво став наріжним каменем східноєвропейської прози, являючи собою антиутопічну притчу про гротескне існування у світі без осмислених перспектив.
Критикиня Сьюзен Сонтаг була однією з перших, хто гідно оцінив масштаб його обдарування, назвавши Краснахоркаї «майстром апокаліпсису». Його оповіді часто розгортаються у невизначений історичний час, поступово перетворюючи звичайну глибинку на справжню фантасмагорію. Це знаходить потужний відгук у сучасного читача, який прагне переосмислити світові потрясіння. У пізніших працях, наприклад, у романі «Herscht 07769» (2024), письменник досліджував складний взаємозв’язок між красою та насильством, перенісши дію до Німеччини.
Особливе місце у творчості займає плідна співпраця з кінорежисером Белою Тарром. Їхня спільна робота над екранізацією «Сатанинського танго» у 1994 році принесла міжнародне визнання, а творчий союз продовжився адаптацією роману «Меланхолія опору» (1989). Ці кінематографічні втілення допомогли донести його складний, ритмічно вивірений текст до широкої аудиторії. Сам автор пояснює свою манеру письма необхідністю вмістити світ у текст: «Мої речення довгі, тому що світ не вміщується в короткі речення». Деякі літературознавці зазначають, що його розділи іноді перетворюються на одне гігантське речення, що відображає музичну фразировку та особливий темп оповіді.
Присудження премії у 2025 році вкотре акцентує увагу на багатстві угорської літературної традиції, яка вже була відзначена Нобелівською премією у 2002 році (Імре Кертес). Нобелівський комітет, на відміну від багатьох інших премій, тримає імена номінантів у найсуворішій таємниці аж до моменту офіційного оголошення. Церемонія вручення нагороди запланована на грудень 2025 року у Стокгольмі. Ця подія слугує важливим нагадуванням про те, що мистецтво зберігає внутрішню силу, здатну перетворювати сприйняття і вказувати на фундаментальні істини буття навіть у моменти, коли здається, що світ розпадається.