Гіпокамп як прогностичний центр: Нове бачення пам'яті та його клінічне значення

Останні наукові дослідження суттєво трансформують розуміння функцій гіпокампу, вказуючи на його ключову роль у передбаченні майбутніх подій, а не лише у пасивному архівуванні минулого досвіду. Ця зміна парадигми має глибокі наслідки для нейробіології та розробки терапевтичних підходів до когнітивних розладів.

Дослідження, очолюване нейробіологом Марком Брендоном з Університету МакГілла та Douglas Research Centre, кидає виклик усталеній концепції пам'яті як сховища минулих вражень. Центральна теза полягає в тому, що пам'ять, зокрема в гіпокампі, активно формує прогнози майбутнього через постійне оновлення внутрішньої моделі світу, яка коригується на основі помилок прогнозування. Нейропластичність, зокрема синаптична пластичність, є ключовим механізмом цього процесу оновлення.

Команда Брендона, у співпраці з Гарвардським університетом, змогла візуалізувати цей механізм у реальному часі, використовуючи передові методики візуалізації нейронної активності у мишей під час завдань, пов'язаних із навчанням на основі винагороди. Дослідники зафіксували, що пікова нейронна активність, яка спочатку збігалася з моментом отримання винагороди, з часом зміщувалася раніше, з'являючись ще до досягнення мети. Це часове зміщення підтверджує прогностичну природу пам'яті, яка готує організм до очікуваних результатів.

Це нове розуміння має критичне клінічне значення, особливо у контексті нейродегенеративних патологій, таких як хвороба Альцгеймера, що вражає гіпокамп. Хвороба Альцгеймера, яка становить до 70% усіх випадків деменції, характеризується накопиченням амілоїдних бляшок і тау-білків, що руйнують нейронні зв'язки. Порушення прогностичної функції мозку, а не лише втрата спогадів про минуле, може пояснювати ранні труднощі пацієнтів із прийняттям рішень та навчанням.

Марк Брендон, доцент кафедри психіатрії в МакГілл, закріплює концепцію пам'яті як життєво важливого механізму для орієнтації у майбутньому. Розуміння цієї мозкової пластичності відкриває нові терапевтичні шляхи, спрямовані на відновлення здатності мозку оновлювати свою модель світу та мінімізувати помилки прогнозування. Додатково, дослідження вказують, що фактори, як-от вивчення мов, фізична активність (наприклад, 30 хвилин ходьби щодня), середземноморська дієта та постійна розумова стимуляція, можуть слугувати захисними механізмами для збереження цих прогностичних функцій мозку.